Факультет правничих наук

Полуботок Павло Леонтійович

- полковник чернігівський, наказний гетьман Лівобережної України

Народився в заможній козац-старшинській родині, перші згадки про яку датують поч. XVII ст. Прадід П. Ярема Полуботок з поч. XVII ст. мешкав у Чернігові, а 1637 згадується як райця місц. магістрату. Батько - Леонтій Полуботок послідовно обіймав уряди полкового писаря та сотника Чернігівсьеого полку, ген. бунчужного та ген. осавула і, нарешті, полк. переясл.

П. навч. у КМА (1670-ті рр.). 1680 одружився з племінницею гетьмана І. Самойловича Євфимією. Службу у Війську Запорозькому розпочав у Черніг. полку як військовий товариш, згодом отримав ранг значкового товариша. За гетьмана І. Мазепи разом з батьком був притягнутий до слідства 1692 у справі ченця Соломона за звинуваченням у держ. зраді. Леонтія Полуботка ("промышлял о гетьманстве и желал гетьману и всем при нем будучим погубы и нестроения в народе") позбавлено полковницького уряду та значної частини маєтків, а перед його сином надовго було закрито шлях до високих урядів Гетьманщини. Лише на поч. XVIII ст. стосунки П. з гетьманом нормалізувалися. У черв. 1703, "респектуючи на его, пана Полуботка, значніе, шире и статечне в войску Запорожском роненіе услуги", І. Мазепа затвердив за ним придбані грунти Черніг. полку, а 1705 погодився на обрання його черніг. полковником.

Восени 1708 П. не підтримав антирос. виступ І. Мазепи і на Глухівській раді 6 грудня виступив одним з реальних претендентів на гетьманство в Україні. Однак проти його обрання рішуче виступив цар Петро І, за свідченням О. Ріґельмана, заявивши: "Этот очень хитер, он может Мазепе уравниться". На гетьман. уряд було обрано І. Скоропадського, П. натомість дістав від царя щедрі земельні пожалування. 24.11.1708 цар надав йому "за верные и усерднорадетельные службы, как в войсковых действиях против неприятеля нашего, короля шведского, также й за показанную его непоколебимую к нам верность в настоящем случае измены нам, великому государю, бывшего гетьмана Мазепы" жалувану грамоту на кілька сіл, що раніше належали небожу І. Мазепи І. Обидовському. У груд. 1708 П. отримав "в вечное владение... местечко Любеч с перевозом па Днепре Любецким и Лоевским с озеры, с преселками всеми, к тому местечку надлежащими, с лесы и с сенными покосы, с деревьями бортными и до борт потребными и со всякими угодьями", ін. маєтності, що перед тим перебували у власності І. Мазепи та П. Орлика. П. також на власний кошт активно скуповував маєтності, осаджував слободи, споруджував численні млини, ґуральні, гути, рудні, успішно займався комерційною діяльністю, контролюючи торгівлю зерном, горілкою та тютюном у межах Черніг. полку та проводячи широкомасштабні експортні операції. За короткий час став одним з найзаможніших і найвпливовіших людей Гетьманщини. Його володіння розляглися на теренах Черніг., Лубен., Гадяцьк., Ніжин., Сум. й Охтир. полків. П. належало бл. З 200 селян, дворів. Він мав двоповерховий кам'яний будинок у центрі Чернігова, садибу на його околиці, а також "двори з хоромами" у Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах та ін. містечках і селах Лівобереж. та Слобід. України. П. належала одна з найкращих б-к в Україні поч. XVIII ст., яка налічувала за описом "печатних книг всяких, латинських й польських, 54, в том числе Евангелий два, непокрыты, а в них листы золоченые.., Калепин, Тезаврус, Помон, Кнатеус, Спекулум Саксонум, Твардовский, Конституция, Мир с Богом, Сообразование воли человеческой с божественной". П. колекціонував також картини, стародавні ікони, коштовну зброю, прикраси. Цікавився вітчизн. історією. За свідченням його зятя, автора "Дневных записок" Я. Марковича, П. упорядкував стислу істор. "Кроніку", що охоплювала події в Україні протягом 1452-1715. Щедрими були надання П. укр. церквам. Особливою його прихильністю користувався Черніг. Вознесенський собор, куди він передав придбані власним коштом дзвін, срібні чаші, потири, богослужбові книги в коштовних окладах тощо.

Як наказний гетьман 1721 водив 10-тис. козац. загін на "канальні роботи" на Ладогу. Протягом І-ї пол. 1722 за відсутності гетьмана І. Скоропадського виконував обов'язки наказ. гетьмана України. Після смерті останнього 4.07.1722 старшина ще до оголошення нових виборів обрала П. наказ. гетьманом. Діяльність П. протікала в умовах жорстокого протистояння з президентом створеної імп. Петром І 28.06.1722 Малорос, колегії С. Вельяміновим, на якого покладалося завдання зосередити у своїх руках всю повноту влади в Україні з тим, щоб ліквідувати укр. автономію, уніфікувати держ. порядки гетьманату із загальноімпер. нормами. Прагнучи протидіяти рос. наступові на укр. автономію, П. намагався реформувати держ. устрій гетьманату, поліпшити діяльність системи судочинства, впорядкувати соц. відносини в суспільстві, посилити відповідальність старшини за службові зловживання. 19.08.1722 він видав універсал, який серед ін. зобов'язував: "абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги". Крім того, докум. передбачав реформування укр. судочинства: "А суди везді... со всяким надлежащим устроити порядком, жебы не сам [полковник] й не один суддя, але в присудствіи и другой старшины тамошней, також без-урядовых, только бы честных й разумных особ... справи судовые в судебной избі размотрувал й рішал бы обще-совістно, по истине, як право и самая слушность указывает..." Встановлювався чіткий порядок подачі суд. апеляцій, регламентації процесу судочинства. Особливу увагу П. приділяв питанням проведення нових гетьман. виборів і скасування фін. підпорядкування України Малорос. колегії. З цією метою він неодноразово подавав до імперат. канцелярії та Сенату відповідні клопотання, організовував подання колективних, від імені всього укр. народу, чолобитних, саботував розпорядження Малорос. колегії тощо. За відсутності в країні імп. Петра І. П. восени 1722 вдалося на короткий час загальмувати хід інкорпораційної реформи, домогтися від Сенату скасування деяких розпоряджень С. Вельямінова, які завдавали явної шкоди укр. суспільству. Проте імперат. указ 16.04.1723 ще більше розширював повноваження Малорос. колегії, звужуючи натомість прерогативи гетьман. уряду. 22.05.1723 П. та ген. старшину за організацію опозиційної діяльності "для ответу" викликали до Петербурга, а указ Петра І від 23.06.1723 заборонив надалі навіть порушувати питання щодо проведення нових гетьмн. виборів. Проте прибувши до Санкт-Петербурга, П. продовжував пошук шляхів повернення Україні автономних прав, апелював з приводу неправомірних дій Малорос. колегії до імператора та Сенату та вимагав її закриття та пропонував запровадити на її місце "Генеральний суд в семи персонах". У вересні 1723 розпочалися допити П. в Таємній канцелярії. Після отримання в С.-Петербурзі "Коломацької чолобитної", ініційованої П. і витвореної під керівництвом Д. Апостола від імені всього Війська Запорозького, щодо проведення нових гетьман. виборів і ліквідації нововведених Малорос. колегією статей оподаткування, Петро І 10.11.1723 "з великим гнівом" і "ярості" наказав ув'язнити П. та старшину, "хто за им ассистовал", до каземату Петропавлівської фортеці. Понад рік тривали допити, і в 2-й пол. 1724 справу передано на розгляд Вищого суду. Однак до суд. процесу не дійшло: П. важко захворів, і о третій годині дня 18.12.1724 його не стало. Похований на цвинтарі церкви Св. Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в С.-Петербурзі. Про смерть П. в Україні стало відомо 17.02.1725 від його обслуги, що повернулася зі столиці. 29.02.1725 в одній з глух. Церков було відправлено панахиду по П. Трагічна загибель П. породила в Україні низку переказів, що передавалися із покоління в покоління й справили помітний вплив на розвиток вітчизняної істор. та сусп.-політ. думки. Зокрема, широко відомою стала промова П., яку начебто він виголосив у присутності Петра І. В момент арешту, а також записаний Д. Бантиш-Каменським переказ відповіді смертельно хворого гетьмана присланому імператором лікареві: "Нашто мнъ жизнъ, когда я не могу быть полезным отчизнъ".

П. був двічі одружений. З першою дружиною Єфимією Самойловичевою (п. у лют.1717) мав п'ятьох дітей: Андрія, Якова, Олену, Ганну-старшу та Ганну-молодшу. У лист. 1717 одружився вдруге з дочкою ніжин. полк. судді Ганною Лазаревичевою, вдовою військ. товариша Р Жураківського. Видавши дочку Олену заміж за улюбленого небожа гетьманші Анастасії Скоропадської, П. породичався з Марковичами та Скоропадськими. У 2-й пол. ХVIII ст. рід Полуботків згас.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."