Факультет правничих наук
Самойлович (Сушковський) Данило Самойлович
- доктор медицини, основоположник епідеміології в Російській державі
Самойлович (Сушковський) Данило Самойлович (11.12.1742, с. Янівка Чернігівської сотні Чернігівського полку, тепер с. Іванівка Чернігівського р-ну Чернігівської обл. - 4.03.1805, м. Миколаїв Херсонського повіту Херсонської губерні, тепер обл. центр) - доктор медицини, основоположник епідеміології в Російській державі, член 12 зарубіжних академій. Народився в сім'ї священика о. Самійла Сушковського. При вступі до КМА 28.03.1756 змінив своє справжнє прізвище на Самойлович. Своєму вступу на медичну ниву С. зобов'язаний І. Политищі, старшому лікареві Санкт-Петербурзького сухопутного госпіталю і професорові Санкт-Петербурзької сухопутної госпітальної школи, який 1761 під час спецвідрядження в Україну з метою набору учнів для госпітальних шкіл серед 55 студентів КМА відібрав і студента класу риторики - С.
Медичну освіту С. здобув у Санкт-Петербурзькій адміралтейській госпітальній школі. 1765 дістав звання підлікаря, а 1767 - лікаря. Деякий час очолював першу в Росії Санкт-Петербурзьку жіночу венерологічну лікарню, а з 1768 служив в армії, брав участь у Російсько-турецьких війнах (1768-74, 1787-91). Саме під час війни вперше зіткнувся з чумою, боротьбі з якою у майбутньому присвятив все своє життя.
Діставши 1771 призначення до Оренбурга і ідучи через Москву, застав там епідемію чуми, яка розпочалася ще 1770. Добровільно залишився для роботи в чумному госпіталі. Ще зовсім молодою людиною став справжнім організатором ліквідації чи не найтяжчої в історії Росії епідемії чуми. Першим у світі встановив, як передається чума, довів її контагіозність, запропонував щеплення ослабленою вакциною, заклав основи власної системи протичумних заходів і успішно їх застосовував. Переконаний, що чума - інфекційна хвороба, він вже 1771 пропонував різні засоби дезінфекції речей хворих на чуму, зокрема одягу, прищепив собі заражений матеріал, взятий від людини, яка одужувала після захворювання чумою.
Після ліквідації епідемії разом з Опанасом Шафонським, К. Ягельським і О. Ма-словським С. брав участь у написанні фундаментальної праці "Описание моровой язвы, бьвшей в столичном городе Москве в 1770- 1772 гг.", що підсумовувала досвід боротьби з епідемією чуми у Москві.
Відтоді починається світове визнання С. як видатного чумолога. Продовжуючи лікарську та дослідницьку працю, 1776 на власні кошти поїхав на навчання до Страсбурського, а згодом - до Лейденського ун-ту, де 1780 захистив докторську дисертацію "Tractatus de sectione symphyseous ossium pulis et…sectionem Caesareum" "Трактат про розтинання лонного зрощення та про кесарів розтин", яка двічі була перевидана. С. першим з лікарів Рос. імперії опублікував за кордоном не тільки докторську дисертацію, а й інші свої наукові праці. Його класичні твори "Міркування про щеплення чуми" (1783) і "Міркування про чуму, яка спричинила спустошення у столичному місті Москві" (1785; 1787) видані відповідно в Страсбурзі, Лейпцигу й Парижі, не тільки принесли йому світову славу, а й сприяли виходові російської науки на спітову арену. Після одержання докторського титулу С. ще протягом трьох років вивчав за кордоном організацію мед. справи та вищої медичної освіти, маючи на меті все краще перенести на батьківщину. Але імператриці Катерині II стали відомі його критичні висловлювання на адресу монархії, уряду, і вона віддала розпорядження про позбавлення його будь-яких привілеїв.
Спалахи чуми, що загрожували російськії армії і будівництву Чорноморського флоту, змусили царського уряд в особі намісника Новоросійського краю кн. Г. О. Потьомкіна 1784 запросити С. для ліквідації чуми в Херсоні, призначивши його головним лікарем Катеринославського намісництва керівником медичної справи всього півдня України. До кінця життя його діяльність була пов'язана безпосередньо з Україною, зокрема, її південними районами та морськими кордонами. На цей час припадає і розквіт його наук, творчості.
У Херсоні та Кременчуці 1784 С. з успіхом використав свою систему протиепідемічних заходів, внаслідок чого кількість тих, хто одужав, досягла небувалого для тих часів рівня - 49, що викликало широкий інтерес і захоплені відгуки у світовій медичній пресі. У Кременчуці вперше в світовій практиці С. започаткував низку епідеміологічних експериментів, якими спростував думку про можливість зараження чумою через повітря, одним із перших у Європі широко практикував розтини померлих від чуми, здійснив першу в Росії, а, можливо, і в Європі, спробу збудника чуми, існування якого передбачав. С. - один із ініціаторів реформи медичної освіти.
За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."