Баранович Лука

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 12:22

- ректор КМА, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, письменник, просвітитель

Баранович Лука, чернече ім'я Лазар (1620, Білорусь - 3.09.1693, полк. м. Чернігів) - ректор КМА, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, письменник, просвітитель. Навчався у КМА, потім на кошти П. Могили - в Калушській і Віленській академіях. З 1642 - викладач КМА у класах фари, інфими, граматики, згодом - професор поетики, риторики й філософії, з 1650 - ректор КМА й одночасно ігумен Київський. 1657 за підтримки Б. Хмельницького висвячений єпископом Чернігівським та Новгород-Сіверським. З 1666 - архієпископ. Водночас упродовж майже 20 років (1657,1659-61,1670-85) управляв Київською митрополичою кафедрою, був фактично першою духовною особою в Гетьманщині. Постійно перебував у центрі політичного й культурного життя України, впливав на політику гетьманів. 27.05.1657 освятив гетьманські клейноди й подав їх новообраному гетьманові І. Виговському. Був шанований серед козацтва, брав участь у козацьких радах, зокрема Глухівській (1669), на якій гетьманом обрано Д. Многогрішного. Виправдовував повстання проти царських воєвод, доводив цареві, що взагалі краще ліквідувати їх представництво в містах України і відновити "Вольності козацькі". Б. переживав за долю України, однак так і не висловив свого ставлення до двох кардинально протилежних течій в Україні, зорієнтованих на Москву і на Річ Посполиту. Не підтримав гетьмана П. Дорошенка. У часи Руїни докладав усіх зусиль до примирення воюючих сторін. "Як човен на волі хитається хвилями, - писав, зокрема, Б., - так діється з нашою бідною Україною й гірше, човен пливе на воді, а Україна в крові й незгоді. Боже, ти пануєш над вітрами й водами, зроби, щоб тихо було між нами". Вважав, що Україні, Росії й Польщі доцільніше було б об'єднати свої сили в боротьбі з турецько-татарською експансією, ніж розпалювати внутрішні війни. Неодноразово їздив до Москви, був на церковному Соборі 1666, не підписав вирок п. Никону, листувався з царем Олексієм Михайловичем. Захищав інтереси України, домагався участі її представників у Андрусівських переговорах (1667), наполягав не віддавати полякам Києва.

Захищав православну віру й церкву від експансії католицизму, а також обстоював незалежність української церкви. Картав гетьманів, які дозволяли Москві втручатися в справи українського духовенства, різко засудив підпорядкування його Московському патріархату (1686). Вважав цей крок фатальним для України.

Б. доклав багато зусиль для зміцнення православної церкви. За допомогою гетьманів повернув Чернігівській кафедрі чимало земель та монастирів, відібраних католиками. Упорядкував у Чернігові Єлецький Успенський, Троїцький-Іллінський, у Новгороді-Сіверському - Спасо-Преображенський та Батурині - Крупицький монастир Миколаївської мерії. Реставрував своїм коштом Новгород-Сіверську Спаську церкву, Чернігівський Борисоглібський собор. Сподвижник Б. Й. Ґалятовський писав, що в цій справі Б. наслідував "гетьмана Мойсея", тобто Б. Хмельницького, з яким був свого часу тісно пов'язаний громадсько-політичними справами. Залучав до справи будівництва й реставрації храмів багатьох благочестивих жертводавців. Серед них - гетьмани І. Самойлович та І. Мазепа, брацлавського і київського воєвода А. Кисіль, чернігівський полковник В. Дунін-Борковський. Вдова стародубського, полковника Ганна Береславська збудувала в Ніжині жіночий монастир (1660). Полковники Даміан та Василій Многогрішні за 40 верст від Кролевця на високому пагорбі серед лісу звели Пустинно-Рихлівський Миколаївський монастир, старець Іона Волховський на правому березі р. Снов збудував Кам'янський монастир. При храмах Б. створював школи, ремісничі цехи, які піклувалися про сиріт і немічних. Велику увагу приділяв освіті, зокрема КМА. У роки Національно-визвольної війни українського народу 1648-58 рр. докладав чимало зусиль, щоб захистити КМА від розорення, забезпечити матеріально, піднести авторитет. Залучав до цієї справи гетьманів, зокрема Б. Хмельницького, І. Виговського та Д. Многогрішного, впливових світських і церковних діячів. Л. Крщонович, автор панегірика "Воскреслий фенікс, найясніший і преосвященний Лазар Баранович...", зазначав, що Б. як "справжній Аполлон" "заквітчав гори Могилянського Парнасу". Опікувався Б. також Чернігівською школою, яку перевів з Новгорода-Сіверського, облаштував її на зразок КМА (офіційно, за підтримки І. Мазепи, вона стала колегіумом 1700). 1674 в Новгороді-Сіверському Б. заснував друкарню, 1679 переніс її до Чернігова. За життя Б. чернігівською друкарнею було видано понад 50 книг: букварів, богослужебників, світських і релігійних творів. Серед них - праці Б. та його однодумців: Й. Ґалятовського, підтримувати якого Б. вважав "за честь для науки", Д. Туптала, котрий певний час був на посаді проповідника при Чернігівській кафедрі С. Лаврського та ін. До осередку Б. належали поети: І. Величковський, С. Ялинський, А. Крщонович. Були тісно пов'язані з ним гравери І. Щирський та А. Тарасевич. Співробітничав Б. з культурними діячами Києва, зокрема, з архімандритом І. Ґізелем, ректором КМА й ігуменом В. Ясинським, проповідником А. Радивиловським, поетом і друкарем 1. Армашенком; їхні творчі стосунки тривали ще з часів перебування в КМА. С. Полоцький рекомендував Б. при царському дворі, сприяв розповсюдженню його книг в Росії.

Б. любив і пропагував музику. Будучи ректором КМА, створив великий хор і хорову школу, яку могли відвідувати й студенти. У Чернігові, при своєму дворі, мав хорову капелу, якою керував С. Пекалицький, утримував церковний хор. Б. - автор музичних творів. У одному з рукописних ірмологіонів (після 1700) вміщено його "Херувимську" (зберігається у Львівському історичному музеї). Є відомості про поширення свого часу кантів і псалмів, створених Б. При ньому Чернігів став другим після Києва культурним центром Гетьманщини. Б. вірив, що саме культура, якій він "служив ревносно, як і Богові", введе Україну в коло найцивілізованіших країн Європи.

Б. був одним з найвідоміших письменників і проповідників 2-ї пол. XVII ст. Вважав, що література не менше сприяє самоутвердженню нації, ніж козацька зброя. У творчості Б. відбилися політичні, соціальні і релігійні проблеми сучасності. Вона пронизана людяністю, любов'ю до життя в усіх його проявах, патріотизмом. "Єдине моє бажання, - писав Б. 1669, - залишити по собі труди мої на користь церкви Божої й заслужити від людей добру пам'ять". Літ. спадщину Б. становлять різні за обсягом та жанром твори: проповіді, полемічні та богословські трактати, листи, вірші тощо.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."