Брайко Григорій Леонтійович

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:02

- журналіст, перекладач, видавець, дипломат

Брайко (Бранковський) Григорій Леонтійович (поч. 1740, м. нар. невід. - 1793, м. Відень) - журналіст, перекладач, видавець, дипломат. Походив зі шляхетного українського роду. Вчився в КМА до класу філософії. Залишив її у зв'язку зі скаргою 22 студентів-філософів митрополиту Київському, Галицькому і всієї Малої Росії А. Магаданському на префекта М. Орловського, який наказав покарати кількох студентів, безпідставно звинувачених у крадіжці дров у Київського міщанина. Студенти вимагали відсторонити префекта від викладання, у разі невиконання цієї умови вони заявили, що підуть з КМА. Ректор С. Мисливський наказав префекту продовжити читання лекцій і не приймати бунтівних студентів. Деякі з них, в т. ч. і Б., дотримали свого слова й у листопаді 1763 залишили КМА. У березні 1764 зарахований до Санкт-Петербурзької академії, де вивчав мови, юриспруденцію, математику. 1765 для завершення освіти виїхав до Німеччини, навчався у Кільському та Геттінгенському університетах. Повернувшись до Санкт-Петербурга на початку 1770-х рр., Б. отримав посаду перекладача з латинської та польської мов у історика М. Щербатова, який опрацював архів імператора Петра 1. Брав також участь у підготовці до видання його листів та розпоряджень за 1704-06 (опубл. 1774) й, очевидно, допомагав М. Щербатову при написанні праці "История Петра Великого". 1778 перейшов працювати у Державну колегію закордонних справ в чині радника. Його дип. кар'єра розпочалася з посади радника рос. посольства у Венеції (1783), де послом був С. Р Воронцов, брат відомого, впливового при дворі діяча О. Р. Воронцова. Воронцови високо цінували освіченість Б. і намагалися сприяти його кар'єрі. Коли 1784 С. Р. Воронцова було призначено послом в Англію, він просив брата допомогти Б. одержати там посаду радника. 1789 його перевели з Венеції до Відня радником рос. посольства, де він і помер.

Б. заслужив немилість у правлячих колах своїм свободолюбством та гідністю, був типовим представником Київської освіченості у Санкт-Петербурзі. Знання мов, захоплення ідеями французького просвітництва, віра у просвіченого монарха, який правитиме державою, спираючись на справедливі закони, породжували у Б. та ін. вихованців КМА прагнення прислужитися суспільству своїми знаннями і цим сприяти його реформуванню. Б. займався перекладами, працював у журналі 1. Богдановича "Собрания разных сочинений и новостей", а потім протягом 1778-81 видавав власний щомісячний журнал "Санкт-Петербургский вестник". Його видавнича діяльність припала на час, коли імп-ця Катерина II відмовилася від реформ, ліквідувала Комісію зі складання проекту Нового Уложення законів Російської імперії, на яку освічені кола Росії й України покладали великі надії. Знаючи європ. видавничу практику, Б. намагався зробити свій журнал цікавим для широкого кола читачів. "Санкт-Петербургский вестник" складався з двох частин: у першій публікувалися наукові статті з географії, історії, медицини, переклали класичної та тогочасної європейської літератури (твори Сапіро, Анулея, Бомарше, Вольтера, Д. Дідро, Лессінґа та ін.), підбірки сентенцій; у другій - урядові та царські укази, офіційні повідомлення. У своєму, журналі Б., по суті, започаткував наукову бібліографію. У рубриці "Известия о новых книгах" було надруковано 169 рецензій на російські та зарубіжні книги. У його журналі друкувалися Г. Державін, М. Львов, Ф. Ковельський, вчені-академіки А. Шльоцер, Й. Ґеорґі, Я. Штелін, А. Ґільденштедт та ін. Спрямованість журналу виявлялася з опублікування у першому номері замість редакційної передмови "фрагментів і думок", запозичених у різних авторів, де наскрізною ідеєю було визнання природного права, за яким кожна людина є особисто вільною. Не дивно, що у № 6 за 1780 була опублікована "Ода" Г. Державіна, відома під назвою "Властителям й судиям", антисамодержавний зміст якої викликав незадоволення у влади. Сторінки з "Одою" були вирізані, а незабаром і журнал припинив своє існування з причин, що не залежали від видавця, а самого видавця було відправлено у Венецію з негласною забороною займатися літературною та перекладацькою діяльністю. "Санкт-Петербургский вестник" був одним з кращих періодичних видань Росії того часу. Його передплачували і на Лівобереж. Україні: бунчук. товариш Осип Маркевич у Ромнах, черніг. полк.

П. Милорадович, архім. Черніг. Троїцького Іллінського монастиря Паїсій, єп. Чернігівський і Новгород-Сіверський Ф. Ігнатовия, гетьман К. Розумовськии та ін. Б. опублікував кілька своїх перекладів: з латинської мови - твір "Разговор, содержащий жалобу на супружество, между Евламиею й Ксантипою" Е. Роттердамського.

Б. не нажив маєтностей. Після його смерті сім'я залишилася без засобів до існування. Він сам писав про себе, що "нищ й сир", проте має "благородний образ мислей", якими не сором похвалитися перед цілим світом.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."