Дубровський Петро Петрович

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:14

- колекціонер, бібліофіл, дипломат

Дубровський Петро Петрович (9.12.1754, Київщина - 9.01.1816, м. С.-Петербург) - колекціонер, бібліофіл, дипломат. Народився в українській шляхетній родині. До 1772 навчався у КМА. Працював у Синоді на посадах копіїста та підканцеляриста. Маючи намір завершити свою освіту за кордоном, 1778 виїхав до Парижа у складі церковного причту російсько - посольської церкви. Зарекомендував себе людиною високої освіченості, гідної поведінки, добрим знавцем мов. 1780 -1800 - секретар і перекладач російського посольства у Франції. У роки Великої французької революції Росія розірвала дипломатичні стосунки з Францією й відкликала посольство. Але Д. залишився як повірений у її справах. Він врятував архів посольства, вивіз його до Брюсселя, а потім до Гааги.

Д. здобув славу видатного колекціонера й бібліофіла. Живучи протягом 23 років у Парижі і виконуючи дипломатичні доручення у багатьох європейських столицях (Лондоні, Римі, Мадриді, Відні, Мюнхені), познайомився з багатьма письменниками, філософами, колекціонерами й почав збирати власну колекцію рукописних книг, автографів, історичних документів. Одне з перших його надбань - італійський ілюмінований кодекс Тіта Лівія на пергаменті, подарований йому Ж.-Ж. Руссо (1778). Колекція значно збагатилася у роки Французької революції. Він придбав документи з архівів Бастилії, Сен-Жерменського абатства, автографи різних діячів тощо. 1800 змушений залишити дипломатичну службу і переїхати до Санкт-Петербурга, куди перевіз і значну частину своєї колекції, що складалася більш як з 11 тис. рукописних книг V-ХІІ ст. та докум. XII-XVIII ст. 15 мовами, переважно західно-європейського походження. Серед них - рукописи східними мовами, а також слов'янські рукописи. Цю найбагатшу в Європі колекцію було оцінено в Лондоні у величезну на той час суму - 7 тис.гіней. Д. мав намір подарувати свою колекцію КМА, де він одержав не лише добру освіту, але й розуміння цінності давніх і сучасних рукописів, книг та історичних документів. Але цьому наміру перешкодила, очевидно, реорганізація КМА. 1805 Д. подарував свою колекцію імператорові Олександру І, за що одержав винагороду 15 тис. руб. Для збереження колекції при Імператорській Публічній бібліотеці створено т. зв. "Депо манускриптів", хранителем якого став сам колекціонер. Доля частини колекції, що залишилася в Парижі, невідома.

У Санкт-Петербурзі Д. займався літературною діяльністю, працював над книгою, яку назвав "Російський Плутарх, або Життя славетних мужів Росії з IX ст. по сьогодення", готував спогади про подорожі по Франції, Італії, Португалії з описами всіх визначних історичних та архітектурних пам'яток. Для видання цих книг мав намір влаштувати в Парижі російську друкарню, для якої навіть замовив шрифти. Очевидно, він поділяв ідеї Французької революції, оскільки збирався видати у своїй друкарні російською мовою "Декларацію прав людини і громадянина". Проте здійснити ці наміри йому не вдалося. Незалежний характер, почуття власної гідності, притаманні Д., стали причиною конфлікту з директором Імператорської бібліотеки О. Олєніним. 1812 він звільнив Д. з посади хранителя й змусив піти на пенсію. Д. боляче пережив свою відставку і з гіркотою писав, що за такий подарунок, як його колекція, в іншій країні він залишився б довічним почесним хранителем. Його навіть не запросили на офіційне відкриття Імператорської Публічної бібліотеки 1814, хоча саме його колекція додала їй слави. Помер у бідності й забутті.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."