Зіновіїв Климентій

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:25

- поет і етнограф

Зіновіїв Климентій, Климентій Зіновіїв син, Климентія Трясця (серед. XVII ст. ймовірно, Правобережна Україна - після 1712, Чернігівщина) - поет і етнограф. Походив з незаможної родини, рано осиротів. "Безродный й отнюд сирота", - писав про себе. Певне, навчайся в нерк. школі, де і жив, а потім - у КМА, мешкав у бурсі. Молодим постригся у ченці, був монастирським писарем. Обходив усю Україну, збираючи пожертвування для монастиря, а також в її монастирських справах. Жив на Закарпатті, Волині, Київщині, у Слобідській Україні, на Запорозькій Січі, бував у Польщі, Білорусії, Литві, Росії. Знав церковнослов'янську, латинську, польську, російську мови, орієнтувався у білоруській та литовській мовах. Був дуже спостережливим, допитливим, багато думав і читав, любив не тільки церковні співи (сам співав "ірмолоя"), а й народні думи та пісні, кохався в малярстві. Мав схильність до віршування. Знаючи закони силабічної версифікації, свої спостереження і роздуми виливав у поетичній формі. Багато хворів, був у якомусь "гоненії", але дожив до похилого віку. Закінчив життя на Чернігівщині у сані ієромонаха.

Майже через 150 років після смерті 3. в одному з чернігівських монастирів український письменник-етнограф О. Шишацький-Ілліч натрапив на збірку його творів. Рукопис не мав ні початку, ні кінця, налічував 321 сторінку (з можливих 400) і поділявся на З частини: книжку віршів, що її поет готував до друку, збірку народних прислів'їв та приказок, розміщених за алфавітом, і віршів, дописаних 3. пізніше. О. Шишацький передав рукопис П. Кулішу, і 1859 в "Русской беседе" вийшла його розвідка: "Климентий, украинский стихотворец времен гетмана Мазепы". Розширену розвідку було надруковано в січневому номері журналу "Основа" за 1861. Вірші 3. викликали жваве зацікавлення, на них посилалися при розв'язанні спірних питань, використовуючи як історичні свідчення очевидця. Із збірки робив виписку народних афоризмів фольклорист і етнограф Опанас Маркевич, їх уводила в художні твори Марко Вовчок. На початку XX ст., працюючи над "Історією української літератури", І. Франко виділив окремо розділ під назвою "Климентій Трясця і Григорій Сковорода". Учений спирався тільки на уривки віршів, наведених Кулішем, бо існувала версія, що рукопис 3. загинув під час пожежі Кулішевого хутора. Франка приваблювало те, що вірші містять "дуже багато характерних рис для розуміння життя і побуту особливо нижчих народних верств придніпрянської України", дають "інтересний матеріал для змалювання культури початку XVIII ст." Проводячи аналогії між о. Г. Сковородою, дослідник писав: "Літературна і соціальна фізіономія обох однаковісінька, хоч у їх інтелігенції і моральному погляді на життя величезна різниця. Оба вони були учнями Київської академії, оба провели свій вік, блукаючи по Україні та сусідніх з нею країнах, у обох у їх творах крізь старосвітську форму проблискують іскри нових почувань і поглядів, критицизму й рефлекси, зароджується тип новочасного письменника, що виступає не як речник типових поглядів маси або приписів традиційної доктрини, але як індивідуальна поява зі своїми власними поглядами, виробленими сильно розвитим індивідуальним життям і думанням". 1909 С. І. Маслов віднайшов рукопис 3. у фондах бібліотеки Київського університету св. Володимира, а 1912 В. М. Перетц опублікував усю його поетичну спадщину. 1971 Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні видав повністю автограф 3., тобто вірші та "приповісті посполиті". Філологи, історики, етнографи, економісти та правознавці отримали безцінний матеріал (бл. 400 віршів і 24 тис. прислів'їв та приказок), який доповнює уявлення про Україну кінця XVII - поч. XVIIІ ст. Герої його творів - представники всіх верств і прошарків населення України. Це - селяни, козаки, ремісники, духівництво (чорне й біле), торговці, музиканти, малярі, шафарі (управителі, економи), судді, підсудки тощо. З гіркотою констатує поет, що людей бідних незрівнянно більше, ніж заможних, бачить, що довкола точиться жорстока боротьба за існування, коли "чловєк чловєка рад бы в єдин час згубыть, а гды б мощно, то могл бы живаго поглотить". Цінність творів 3. також у їхній худодній якості, зумовленій жвавістю образного мислення поета і органічним засвоєнням скарбів народної мови. Він продовжив демократичні традиції української літератури, які йшли від І. Вишенського, виступаючи предтечею Г. Сковороди, а далі й Т. Шевченка.

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."