Козельський Яків Павлович (молодший)

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 02 серпня 2011, 13:27

- письменник, філософ-просвітитель, викладач

Козельський Яків Павлович (молодший) (1728, сот. м-ко Келеберда Полтавського полку, тепер Кременчуцького р-ну Полтавської обл.- бл. 1794, с. Крутий Берег Лубенського пов. Київського намісн., тепер Лубенського р-ну Полтавської обл.) - письменник, філософ-просвітитель, викладач. Народився у сім'ї наказного сотника кобеляцького Павла Степановича Козельського. Брат депутата Комісії зі складання проекту Нового Уложення законів Російської імперії Якова Козельського. Дядько Ф. Козельського. Дитячі роки провів у Келеберді та Кобеляках. Навчався у Києво-Могилянськії академії, де "постиг основы латини". 1742 згадується серед учнів класу граматики, які присягали імператриці Єлизаветі Петрівні. Закінчивши клас риторики, вирушив восени 1750 до Санкт-Петербурга, щоб продовжити освіту. 1750-52 вчився в університетській гімназії при Санкт-Петербурзькій АН. У квітні 1752 за клопотанням академіка Крашеніннікова, який 20.03.1752 писав про Ковельського у рапорті, що він "во всех оных науках поступает с прилежанием хвалы достойным", зарахований до університету, де вивчав філософію та математику. Курс філософії слухав у Й.-Ф. Брауна, а лекції з математики та фізики - у Г.-В. Ріхмана. Менше ніж через рік Ковельського призначено викладачем німецької мови в університетській гімназії; на цій посаді залишався до січня 1756. З 1755 - репетитор з німецької і латинської мов та математики у небожа прокурора Комерц-колегії Н. Самаріна. У липні 1757 звернувся до академічної канцелярії з проханням дозволити йому жити в будинку прокурора, щоб була можливість більше грошей виділяти на книги і речі, потрібні для навчання. 22.05.1757 подав чолобитну про звільнення з АН і вже через 4 дні отримав "абшит" і вступив на військову службу. За сприяння Самаріна зарахований гренадером до Преображенського полку і значився при коменданті І. Посагові. Дослужився до чину інженер-капітана артилерії (1764). Службу залишив 1766. Ще з початку 1760-х рр. викладав математику і механіку в Санкт-Петербурзькому артилерійському інженерному шляхетному корпусі. 1764 випустив навчальні посібники "Арифметические предложения", у передмові до яких задекларував себе прихильником дослідного методу. Одночасно з педагогічною діяльністю займався перекладами з французької та німецької мов. 1764-66 переклав 6 великих творів, чотири з яких - історичні. Причина такої спрямованості полягає в тому, що "чтение истории приносит людям пользу: она вместо сухих и скучных философских правил исправляет нам разум й поступки живыми и в натуре происходящими примерами". Завдяки Козельському читач ознайомився з двотомною "Датською історією" скандинавського просвітника Л. Гольберга; з книгою "Государь и министр" німецького історика, прихильника освіченого абсолютизму К.-Ф. Мозера, "Историей славных государей и великих генералов, с рассуждениями о их поступках й делах, собранные Й. Шоффиным. Из сочинений Роллена, Кревнера и других", ч. 1-2 (СПб., 1765), де протиставляються "мудрые законодатели" та "монархи-поработители"; і, нарешті, з "Ис-ториею о переменах, происходящих в Швеции в рассуждении веры и правления", ч. 1 - 2 (СПб., 1764-65) французького історика Р. О. Верто д'Обера. Козельський супроводжував переклади власними передмовами та примітками. На думку Козельського, всі біди й нещастя породжені бажанням одних людей підкорити своїй волі інших. Звідси всі насильства і війни. Закликав монархів утримуватись від загарбницьких воєн, які нічого, крім горя, не приносять народам. Козельський розвінчував суспільну нерівність і говорив про те, що кожна людина має працювати і користуватися усіма благами життя. Тому він протестував проти "праздности, неумеренности й других излишеств". З приводу політичного устрою писав, що "единоличие", крім як на війні, "весьма бесполезно". Одна людина не може необмежено керувати тисячами, вона має радитись зі "своими товарищами й поморниками". Серед оригінальних творів помітне місце належить "Философическим предложениям" (1768). Цю роботу було написано менше ніж за рік, коли Козельський працював секретарем 3-го депутатського Сенату, куди він вступив 1768. Книга складається із вступу та двох головних розділів: теорії філософії (логіки і метафізики) та практичної, або ж морально-повчальної (юриспруденції і політики). У цьому творі Козельський звертався насамперед до питання "прямой добродетели". На його думку, вона полягає в тому, щоб заради добробуту людей навчати їх ("просвещать их разум"). Козельський висловив оригінальну позицію: "Выполировать народ иначе нельзя, как чрез облегчение его трудностей". Тим самим Козельський протиставив загальноприйнятному для просвітників гаслу "Шлях до свободи лежить через просвіту!" діаметрально протилежне: "Свобода - шлях до просвіти!" Головне завдання філософії Козельський вбачав у віднайдені "правил", які ведуть до добробуту людської істоти. Вимагав правового обмеження свавілля державної влади. Рівність і безправність перед особою абсолютного монарха прагнув замінити рівністю перед законом. У цьому полягала суть теорії суспільного договору. Козельський спирався на французьких філософів: Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвеція, Вольтера та показав себе не лише знавцем сучасної йому західно-європейської просвітницької літератури, але й глибоким мислителем з власною позицією. Його книги посіли гідне місце у бібліотеці Києво-Могилянської академії завдяки М. Бантишу-Каменському.

Крім наук, творів, переклав і видав російською мовою трагедію англійського драматурга XVII ст. Отвея "Возмущение против Венеции" (СПб., 1764). 3 1768 - учасник "Собрания, стараюшегося о переводе иносгранных книг". Для нього переклав вибрані статті з "Епсусlореdіе, оu Dісtіопаіге гаіsоnnе des sсіеnсеs, des arts et des metiers" ("Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел"), опублікувавши їх у двох томах 1770. Серед них - "Діалектика", "Логика", "Мораль", "Нравоучение", "Политика", "Философия" та ін.

1770 у порядку старшинства по службі Козельський мав посісти вакантне місце обер-секретаря Сенату, але його кандидатуру було відхилено. У червні 1770 виїхав із Санкт-Петербурга до Глухова, де зайняв полковницький уряд у Малоросійській колегії. 1773 отримав у довічне володіння с. Крутий Берег, Петрівці та х. В'язівці Городиської сотні Лубенського полку з 60 дворами та 3 бездвірними хатами. За ревізією 1782, мав 793 душі обох статей. Восени 1778 через загострення хвороби вийшов у відставку в чині статського радника і оселився у своїх маєтностях. Тут він вивчав природничі науки, наслідком чого став твір "Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании" (СПб., 1788), у якій узагальнив зібрані ним дані різних наук, викладені у формі діалогу. 1784 дістав підтверджувальну грамоту на дворянство. 1786 повернувся у Санкт-Петербург, де перевидав "Механические предложения". 1791 - інспектор у гімназії для чужоземних одновірців, відкритій при Санкт-Петербурзькому артилерійському інженерному шляхетському корпусі, у якій навчались діти з грецьких сімей, що перейшли на бік Росії під час Російсько-турецької війни 1787-91. 18.07.1793 за станом здоров'я звільнився зі служби і виїхав із столиці у свої маєтності, де залишався до кінця життя. Мав сина Євграфа Козельського та дочку Катерину.

У родині Козельського, зокрема у його брата Якова Козельського, полтавського полкового осавула (1738-61), зберігався список Літопису Самовидця разом з працею Г. Граб'янки та інші документи. На його останній сторінці екслібрис "С числа книг осавула полкового полтавского Якова Козельского". Цей список, зроблений 1740 на Полтавщині, дістав назву "Ковельського". Разом із списком Іскрицького ліг в основу видання Літопису Самовидця, підготовленого О. Левицьким (К., 1878) і Я. Дзирою (К., 1971).

За матеріалами енциклопедичного довідника
"Києво-Могилянська aкадемія в іменах XVII-XVIII ст."