Від спільноти та колег (офіційні листи, співчуття)

• Співчуття від Ягеллонського університету
• Співчуття від спільноти Українського католицького університету
• Співчуття від Національної академії правових наук України
• Співчуття від Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
• Співчуття від Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
• Співчуття від Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
• Співчуття від колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка
• Співчуття від Спілки ректорів вищих навчальних закладів України
• Співчуття від Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
• Співчуття від Посольства Франції
• Співчуття від Європейського університету Віадріна, Франкфурт-на-Одері, Німеччина
• Вшанування професора Андрія Мелешевича від студентів Коледжу Аллегені (Allegheny College), Мідвіл, Пенсільванія, США

Віртуальна книга пам'яті

Ненавиджу пафосні заходи. Ненавиджу совок. І саме тому я досі згадую промову пана Андрія на моїй посвяті в спудеї 2017, бо це були слова, які я ніколи не забуду, слова які змусили мене полюбити Могилянку з перших секунд у ній. Дякую вам, пане Андрію, за вашу роботу, те як ви горіли Академією. Ті, хто хоч раз бачили вас, вже ніколи вас не забудуть.

Андрій Федоришин, колишній студент ФЕН

Я вперше зустрів Андрія у 2006 році на конференції. Він одразу звернув на себе увагу своєю неприхованою індивідуальністю та постійним просуванням ідей і цінностей Могилянки. Після спілкування запропонував мені приєднатися до могилянської спільноти. Я відмовив, бо дуже гарно себе почував в ДонНУ. У відповідь Андрій висловився, що Могилянка завжди открита для мене і все одно, з часом я приєднаюся до неї. Так і сталося у 2009 р., коли я залишив посади професора і зам. декана ДонНУ і перейшов на доцента в Могилянку. Мандрував 4 роки кожного місяця між Донецьком і Києвом але і хвилини ні шкодував про це.

Фактично, Андрій і мої колеги на ФПн врятували мене і мою родину від війни і негараздів в Донецьку. Щиро дякую за це. Була мить у 2013, коли я залишився без даху, на вулиці в Києві. Прийшов до Андрія і він, без роздумів, запросив мене до себе додому. Той час був одним з найкращих в моєму житті. Я мав щастя познайомитися з чудовими батьками Андрія, які тепло прийняли мене і підтримали у важкий час. Тоді я відчув силу добра і людяності. Саме від своїх чудових батьків Андрій отримав нескінченний заряд позитивної енергії та доброти.  

Доброта - вічна. Пам'ять про Андрія - вічна!

Петров Роман Арестович, викладач ФПвН

Увесь свій сум і розпач від непоправної втрати я залишила у цьому вірші. Залишаю його Андрію Анатолійовичу на пам‘ять.

*

І тепер лишається нам

Плакати і мовчати.

І кого шукати винних в чергуванні життя і смерті.

Я дивлюсь, як сідає сонце серед тиші моєї кімнати,

Жодний біль не зрівняється з тим,

Що є в передчасній втраті.

Ні забути, ні роз‘єднати

Ні викинути із серця.

Я люблю місця та більше — людей, що їх населяли,

Я сама намагаюсь привносити в них щось трохи більш ніж звичайне.

І навіщо так рано іти в осередок тугого жалю

І ніщо не замінить цю пустку, і ніщо вже не буде сталим.

Ми зустрінемось через роки

І обіймемось на прощання.

Тільки й спогаду, що ця щирість. І тепер вона нас бентежить,

І тепер клубком у горлі озивається серед ночі.

І пливе темнота, і у ній розпливаються долі й межі,

І нікому цей світ, вічно, на жаль, на жаль не належить,

Я кладу додолу квіти. І неначе з туману стежать,

Обіймаючи на прощання, засмучені світлі очі.

Швецова Анна, ФПвН-4

Про таких, як пан Андрій, кажуть, що це Людина з великою літери. Та й справді, пан Андрій попри всі свої регалії та багатий життєвий досвід був надзвичайно простим у спілкуванні. Його виступи можна було слухати, записувати і переслуховувати, не втомлюючись. Завжди було цікаво. До того ж лекції професора Мелешевича обов'язково наштовхували на роздуми та власні висновки.

На літніх школах ОБСЄ з верховенства права та конституціоналізму він був "штатним" лектором, який з часу заснування цього освітнього проекту ОБСЄ став, по суті, його легендою. Пропустити лекцію професора Мелешевича чи запізнитися вважалося некомільфо. Та й навіщо, якщо завжди було що послухати і (щонайголовніше!) почути. У кулуарах після лекцій пан Андрій міг спокійно, у неформальній обстановці, у джинсах та футболці обговорювати зі студентами різних вузів важливі теми політики та права, дослухаючись до думки кожного. У дискусіях ніколи не протиставляв та не ставив вище студентів могилянки. Для пана Андрія всі були рівні, адже рівність та свобода були його основними життєвими принципами, які він не втомлювався передавати тим, хто зміг його почути.

Віталій Дацюк, к.ю.н., слухач I-IV літніх шкіл ОБСЄ з верховенства права та конституціоналізму

Зачинені двері розділяли нас з Вами за Вашого життя. Нас розділяли сотні умовностей, табелі про ранги, стереотипи та ще багато всіляких дрібниць, і я не хотіла турбувати тоді Вас своєю присутністю, але згадую Ваш променад Андріївським узвозом з Вашою студенткою чи то аспіранткою - мені тоді були байдужі обличчя, я нічого не бачила, крім книг. Вона щось зневажливо кинула в повітря щодо природи жінки, не дуже толерантно поділяючи жінок на справжніх та несправжніх. Я тут пом'якшую її вислови. Я випадково почула і заклякла в мовчанні - в ті роки (2016-2018) мені було не до прикрас та стилю одягу, всі ресурси матеріальні та часові йшли на книги, оплату Інтернету, якісь спроби змінити на краще стиль свого писання, підкоригувати звички, підвищити особисту ефективність. Я й забула, що живу в фізичному тілі, бо шукала всюди соціальні конструкти, поведінкові моделі, аксіологічні парадигми тощо. Я вдячна Вам (як ідеї, концепції, адже ми не перетиналися особисто) за те, що Ви створили та укріплювали не тільки наукову думку, а й науковий колектив, який, слідуючи канонам логіки, абстрактного, креативного мислення, розробляє стратегії та візії для всієї країни - і ніколи не залишає спроб доторкнутися до Вічності. Мені були цікаві Ваші дійсні, а не декларовані релігійні та філософсько-етичні погляди та пошуки, та забракло мені тоді журналістської сміливості Вас про це спитати, а стандартні відповіді не влаштували б все одно. Що ж, може, це залишиться Вашою таємною цариною, як і причини Вашої цікавості до умовиводів юної науковиці з яскраво слов'янськими рисами обличчя та блакитними очима, попри декларований науковими нормами антилукізм. Вас пам'ятатимуть більше, ніж просто як науковця та управлінця в освітній галузі. Вас, можливо, пам'ятатимуть як фахівця з конструкції та деконструкції міфів та культів, як Людину, яка відчувала час, ідеологію, вміла адаптуватися до карколомних та важких 90-х, ситих 2000-х, підступних 2010-х і яка, за моєю версією, може стояти й на чолі нових (пост)наукових карго-культів, таких, як система вірувань про постлюдство. Завдяки Вам, Вашому пасіонарному меценатству я присвячую більшість своїх думок наразі питанням практичного застосування ідеї нейропластичності в менеджменті некомерційних проектів, ще зацікавилась GR, human rights advocacy та personal branding. Так, можна про все це читати онлайн, але без апробації жодна ідея не матиме сенсу, тому НаУКМА як інноваційний хаб безцінна. Дякую Вам за існування на планеті Земля, за знання, наполегливість та Віру. Живіть вічно, як зорі та закони математики! Ваші надбання, теорії, практичні управлінські методи, щирі та сміливі вчинки стануть частиною нематеріальної спадщини України на планеті та у Всесвіті та ще одним кроком українства до космічних висот наукової думки!

Чиянова Марина Вікторівна, абітурієнтка ФСНСТ, журналістка-практик та майбутня авторка підручника з теорії онлайн-ЗМІ

Для мене Могилянка - це Андрій Анатолійович.

Це вибори Президента НаУКМА, за якими я, студентка 2-го курсу, спостерігала з цікавістю. Це курс «Порівняльне конституційне право», який мав викладати новообраний Президент, легкий мандраж перед початком пари, а потім - здивування від демократичності та надзвичайно дружнього ставлення пана Андрія до студентів. Це Конвокація, коли серед прізвищ тих, хто отримував диплом з рук Президента, я несподівано почула своє прізвище - мурахи по шкірі в мене та сльози на очах у моєї мами. Привітання з Днем народження, спільні відрядження, завжди теплі й щирі усмішки Андрія Анатолійовича при зустрічі...

Не близькі друзі, не колеги, а саме Андрій Анатолійович став тією людиною, яка найбільше підтримала мене під час особистого непростого рішення. Його телефонний дзвінок та слова підтримки запам’ятаю назавжди.

У кожній нашій особистій розмові пан Андрій завжди згадував про Могилянку. А я, згадуючи Могилянку, кожен раз буду вдячна Вам, пане Андрію.

Андрію Анатолійовичу, дякую за Ваше гарне ставлення до мене! Дякую за щедрість Вашої душі! Дякую за Мою Могилянку!

Крістіна Хамбекова, ФСНСТ, 2018

У темний зимовий вечір у лютому 2020 пам'ятаю, як потрапили з хлопцем у 5 корпус, який виявився штабом кандидата в президенти НаУКМА Андрія Мелешевича. Ох, як ми тоді ним захоплювались і вболівали. Ми вступали в Могилянку з президентом Андрієм Анатолійовичем і випускатися планували теж з ним. Ми були малими студентами, закоханими один в одного до без тями. "Класна лавочка, правда? Могилянка творить дива", - щасливо сказав наш президент-переможець. "Класна", - сміялися ми, радіючи за його перемогу. Через місяць почався локдаун.

Анастасія, ФГН 3

Андрія Мелешевича я вперше побачив на дні відкритих дверей у Києво-Могилянській академії ще восени 2018 року. Тоді я ще був школярем в 11 класі і не знав, у який вищий навчальний заклад я буду йти далі. Я пам‘ятаю, що у перший день відкритих дверей, Андрій Мелешевич говорив про особливості Києво-Могилянської академії, про її головні цінності та те, що робить цей начальний заклад таким унікальним. Відчувалось, що людина говорить не типовий текст, що був підготовлений заздалегідь, а говорить від чистого серця.

На мене, це справило особливі враження. Я відчув, що Андрій Анатолійович працює на цій посаді не лише заради грошей, а й для того, щоб створити особливе місце для навчання студентів та дати ті знання і досвід, що справді будуть корисними в житті. Ця промова Андрія Анатолійовича була однією з причин, чому я вирішив навчатись саме в Києво-Могилянській академії. Я розумів, що з таким президентом, цей навчальний заклад точно має бути особливим.

Кабаченко Олег, студент ФПвН

На моїй посвяті в спудеї Могилянки було жарко.

Вишиванка неприємно липла до тіла, а чорні лакові туфлі, які купувалися ще на шкільний випускний, натерли мозолі на пальцях.

Сонце настільки сліпило, що я не могла навіть розгледіти черепаху Альму на дні акваріуму.

Такими темпами червоний лак з нігтів мав бути згризений до обіду.

Мені було страшно.

У незнайомому місці, з незнайомими людьми. Я хотіла повернутися у свою зону комфорту, з якої мене нещадно викинули після ЗНО.

Зі сцени хтось намагався привернути нашу увагу словами про могилянські цінності, дух та спільноту і першість цього університету в усьому.

А потім хтось сказав фразу, яка врізалась мені в пам’ять на роки.

The winds of freedom are blowing.

Вітру в той момент я, звісно, не відчула. Але, можливо, почала відчувати солодкуватий присмак свободи на кінчику язика.

Могилянка поступово почала відчуватися домом.

А через декілька місяців я не могла повірити, що сам Президент Могилянки поставив лайк під моїм дописом.

Я, звісно ж, навіть зробила скріншот.

— —

На моєму випускному з бакалаврату в Могилянці не було жарко.

Бонет був міцно закріплений шпильками у волоссі, а коричневі шкіряні туфлі майже не відчувалися на ногах.

У поспіхах накручені пасма поступово розкручувалися і неприємно ліпли до нафарбованих губ, а мантія зовсім трішки волочилася по асфальту.

Мені не було страшно.

Я була у рідному місці, з найкращими людьми. І нарешті почала відчувати, що я — на своєму місці.

Андрій Мелешевич зі сцени говорив про могилянські цінності, дух та спільноту і нашу першість в усьому. А ми закочували очі й робили вигляд, ніби ми не вважаємо так само.

І коли я отримувала дилом на сцені, Андрій Мелешевич сказав, що мій бонет — неймовірний. А я засміялася так щиро і невимушено, ніби попереду на мене не чекали ЗНО, переїзд та магістратура. І ніби не відчувала гордість за рожеві квіти і вишитий срібним логотим Могилянки на тому ж таки бонеті.

Мені було добре.

А відео своєї промови на випускному я, напевно, передивилась разів сто.

Щастя відчувалося як суничне шампанське і фільтр.

Свобода вдихалася разом із повітрям.

Я нарешті стала Могилянкою.

— —

Пане Андрію, ви колись подякували мені за речі, за які інші мене терпіти не могли.

За те, що мені не все одно.

І сказали, щоб я лишалась такою ж красивою людиною. Я тоді посміялася з ваших слів і сказала, що всі б так робили.

Так от, пане Андрію, не можу говорити за всіх, але мені досі не все одно.

Ви — набагато більше, ніж просто Президент Могилянки.

Ви показали, що не треба боятися.

Варто бути собою і лишатися вірною власним поглядам, цінностям й ідеям.

Ви, напевно, вірили в мене більше, ніж я коли-небудь вірила в себе.

Одного слова буде замало, щоб висловити вдячність усіх студентів за безкінечну підтримку.

Та можна почати з малого.

Дякую, що змінили моє життя.

Дана Білоусова, студентка ФПвН МП-2

Я познайомилася з Паном Андрієм в США, коли студіювала там міжнародні відносини у SyracuseUniversity, його американській AlmaMater. Це було у 2004 якраз на самому початку 2005 року під час Помаранчевої революції - Професор Мелешевич тоді мав в університеті публічну лекцію про події революції і загальний політичний контекст в Україні. Він щиро вболівав за великі демократичні зміни в його рідній країні і всіляко намагався допомогти, створюючи певний міжнародний тиск на тодішній кучмівський режим. Був світлою і принциповою людиною. Світлая пам’ять.

Віра Бий, випускниця Maxwell School at Syracuse University (2005)

Андрій Анатолійович - людина, яка назавжди змінила моє уявлення про те, якою може і повинна бути "АДМІНІСТРАЦІЯ".

Колись давно, коли ми з однокурсником пройшли внутрішній відбір для участі в студентській олімпіаді з правознавства, мені зателефонувала методистка і попросила "підійти до декана".

Я настрашився, бо такого зі мною ніколи ще не траплялося. Прийшов. Андрій Анатолійович почав говорити про олімпіаду. Думаю - ну, мабуть, зараз скаже, як важливо гарно виступити, щоб ми ж там ретельно готувалися, без грамот не поверталися і таке інше.

Аж тут він бере і каже щось, чого я тоді собі ніяк не міг уявити: "як факультет може вам допомогти?". Ні тобі настанов, ні повчань, ні вимог. Лише "як факультет може вам допомогти?" та конструктивні пропозиції, наприклад, попросити викладачів пропрацювати з нами якісь теми, в яких ми почуваємося невпевнено.

Це стало одним з моїх перших кроків до усвідомлення того, як повинна виглядати взаємодія інституцій та людей.

Дякую Вам, Андрію Анатолійовичу! Без Вас наш могилянський екпірієнс був би геть іншим. Rest in peace.

Андрій Приймак, ФПвН-07

На жаль, не довелося бачити пана Андрія вживу вже в статусі студентки, але його добра посмішка - один з моїх найяскравіших спогадів з Дня відкритих дверей.

Студентка з факультету інформатики

Щойно мене зарахували до рядів студентів НаУКМА наприкінці серпня 2017 року, нам - першокурсниками-бакалаврам - проводили перші вступні лекції, у яких пояснювали засадничі цінності НаУКМА, принципи роботи й навчання тощо. Перший виступ належав Президентові Академії, як належить, у якому він хотів зартикулювати місце Могилянки в сьогоднішньому світі й Україні зосібна, мету й амбіції нашої спільноти, цінність навчання в Академії й свої власні побажання та міркування.

Я пригадую, з якою силою на мене подіяли його щира віра в місію нашої Академії, як він палко переконував у потребі вживати українську мову не лише в коридорах та авдиторіях, а й у своєму повсякденному житті, як йому боліло за розбудову нової європейської культури викладання, без "ученої" брехні у вигляді плагіату, та профанації науковоподібних видань.

Що найбільше мене вразило, що Президент українського університету невимушено, подекуди з дотепними жартами чи історіями, міг ділитись своїм власним життєвим досвідом з трибуни, зокрема викладання в Америці, вільно вживати англійську мову та не боятися порушувати ті гострі питання й проблеми, яке наша незріла демократія інколи замовчує чи пригнічено ховає очі додолу.

Від інших студентів я чув не раз багато історій про те, як панові Андрію боліло за комфортне перебування студентів у стінах Академії - байдуже, чи це стосувалось боротьби з недоброчесними викладачами, чи зі швидкоплинними бажаннями студентів "сягнути зірок". Він сам вірив, що всього можна досягти спільною працею та сміливими мріями!

Та найбільше завжди дивувала його природна скромність: коли зустрічаєш керівника університету на біля кав'ярні, який так само скромно стоїть у черзі, і вітаєшся, а він лише мовчки усміхався і відповідав кивком голови чи поглядом у відповідь, щоби не привертати до себе увагу інших людей.

І рідні, і колеги, й університетська спільнота втратила людину великого духу й запеклого мрійника. Світла пам'ять!

 Денис Карловський, студент ФГН

На першому курсі працювала на виборчій дільниці в першому корпусі. В один з днів пан Андрій якраз прийшов на роботу, ми привіталися, і він почав невеличку розмову з нами про те, як йдуть вибори та наші студентські справи. Пам'ятаю, що була дуже здивована тим, що сам Президент академії може бути таким простим, близьким до студентів, самостійно з ними спілкуватись (навіть підписувати їм саморуч листа, коли вони вступають до Могилянки) і дійсно цікавитись їхнім життям. Напевно, саме в той момент завдяки панові Андрію я відчула те, за що я й досі найбільше люблю Могилянку—шарм та ауру близькості та взаємної поваги студентів та викладачів (і навіть Президента).

Тетяна Перепелиця, студентка ФСНСТ-3

Андрій Анатолійович ніколи не мав зіркової хвороби та ніколи не позиціонував себе "вищою інстанцією" в НаУКМА. Він був другом та порадником студентства. Я щиро вдячна йому за 5 років навчання в НаУКМА, 3 літні школи та лекції. Андрій Анатолійович - це духовний наставник, який помічає таланти кожного студента.

Приємно було почути від нього про те, що я маю потенціал науковця та велике майбутнє тоді, коли я сама в це не вірила. Він підтримував у разі невдач та радів перемогам.

Андрій Анатолійович - повна протилежність радянського образу ректора. Завдяки йому НаУКМА є вишом без корупції та має ту атмосферу, заради якої хочеться сюди повертатися уже в новій ролі (магістра чи, може, викладача, гостьового лектора).

Він любив НаУКМА так, як не любить її ніхто. Шкодував, що нові "фреші" не відчують цієї атмосфери аудиторного навчання через пандемію. Завдяки Андрію Анатолійовичу я серед усіх найкращих вишів України обрала Могилянку (хоча тоді , у свої 17, ще не усвідомлювала до кінця, завдяки кому саме).

Я могла вступити до Інституту міжнародних відносин, до КНУ чи Харківської юридичної академії, куди-завгодно. Я була щаслива, що моя освіта почалася з листа першокурснику НаУКМА 2016 року. Завдяки цій освіті я потрібна роботодавцям та досягаю висот. А завдяки Андрію Анатолійовичу навчання було, є та буде в задоволення. Він був поряд усі 5 років та заряджав натхненням. І навіть на відстані.

Дуже прикро говорити про Андрія Анатолійовича в минулому часі. Світла пам'ять третьому президенту НаУКМА, прекрасному викладачу та нашому другові!

 Тетяна Подоляка, студентка факультету правничих наук НаУКМА

31 серпня 2019 року. День моєї посвяти,шалена спека і запал адреналіну від Могилянської атмосфери, я не полишаю спроб перевести подих і нарешті дійти до тями, я тепер спудейка! Яка ж то гордість... Андрій Анатолійович із натхненням вперше звертається до нових членів спільноти,а уже об 11.45 на Першому плацу у компанії магістрів щиро посміхається для фото. Тато буквально виштовхує мене,сором’язливу,в кадр зі слова: « Це ж Мелешевич, ти маєш зробити фото!». Пан Андрій показує мені на зручне місце у загальному кадрі і з такою привітністю в очах промовляє : «Вітаю!». Так я познайомилась з Андрієм Анатолієвичем, так я познайомилась з Могилянкою, так у пам‘яті і залишу.

Харланова Нівєна, студентка ФСНСТ

Моє знайомство з п. Андрієм почалось не у стінах Могилянки, а на просторах Фейсбуку. Мені постійно попадалися на очі його коментарі, і вони завжди резонували зі мною. Потім, коли я дізналась, що він буде викладати у нас на курсі Антикорупційних Студій я була вражена – простотою у спілкуванні з студентами, підходом до організації курсу, але більше всього його присутністю. Пан Андрій завжди знаходив час для студентів - він міг зідзвонитися і допомогти підготуватися до презентації навіть у вихідний день, ніколи не закінчував лекцію вчасно (хоча ми трошки на це жалілися), бо хотів більше поспілкуватися з нами, і з радістю та невимушено ділився своєю життєвою позицією. Час – це найдорожче що у нас є, і пан Андрій щедро віддавав його студентам. Кожного разу коли він говорив про студентів Могилянки у його голосі відчувалась гордість. Він завжди захищав інтереси студентів, бачив лише найкращі сторони, і робив все щоб надати доступ до найкращих ресурсів. Ця доступність – у його мові, поясненнях, та фізичній присутності – додавала ідеалізму моєму баченню світу. Я розуміла, що поки люди цінують таку людяність, є надія що можна побороти корупцію і змінити світ. Читаючи дописи інших студентів, я бачу як у кожному з них він зміг запалити іскорку ідеалізму і допоміг повірити, що зміни на краще можливі. Надзвичайно вдячна за його внесок у моє життя, освітнє та особисте. Світла пам'ять.

Анна Щербяк

Я вступав на магістратуру у Могилянку тому, що хотів адекватну освіту в прогресивному вузі. І перед вступом багато читав про традиції ВНЗ - фрешиків, конвокацію, бонети тощо. Також прочитав про листа, який Президент надсилає тим, хто пройшов конкурс з побажаннями та підписом.

І я хотів такого листа, зберегти собі на добру пам'ять. Але потім виявилося, що такі листи отримують лише бюджетники :) Я до бюджету не добрав. Лишилося заздрити колегам, що постили ці листи в соціальних мережах)

Листа я не отримав, але отримав гідну освіту, за що і вдячний пану Мелешевичу.

Трохимчук Ігор Олегович, ФПвН МП-2, випуск 2020

Пам‘ятаю як пан Андрій додав мене у друзі в FB. Для першокурсників, то велика радість була та гордість. Пройшов час і одного разу після перемоги у конкурсі Президент НаУКМА привітав з перемогою. Прочитавши ті строки, відчула, що Могилянка пишається спудеями та підтримує. Дякую за віру у нас студентів, пане Андрію! Спочивайте з миром.

Дем’янченко Анастасія (студентка ФПвН)

Моє знайомство з Андрієм Анатолійовичем розпочалось із зустрічі ініціативної групи з відродження студентського самоврядування в КМА. Наприкінці ми всі разом їли піцу - і я думав: який крутий університет, якщо можна так просто спілкуватись і їсти піцу з Президентом.

Він був поруч, коли ми з колегами будували нові інституції самоврядування. Ми не завжди мали однакову позицію, але завжди були в діалозі. Досі пам‘ятаю, як, будучи головою Студвиборчкому, вночі листувався з п. Андрієм, а на ранок ми вже мали допомогу від служб Академії. Він дійсно служив спільноті, важливою частиною якої були для нього студенти. Дуже характерним був момент, коли Андрій Анатолійович перепитав, як же ми будемо діставатись своїх домівок вночі, та запропонував допомогти із піцою і таксі. Як він тоді написав, "мені важливо, щоб всі додому safe and sound дістались".

Він був поруч, коли створювали Асоціацію студентів-політологів НаУКМА. Саме завдяки контактам п. Андрія відбулась зустріч з всесвітньо відомим політологом Луканом Веєм, ми налагодили зв’язок з МАГ «Цифра».

Особливо запам‘ятався випадок, коли ми запрошували Левка Лук‘яненка і нам потрібна була машина. Хоча на цей же час Андрій Анатолійович мав їхати в міністерство, він сказав, що доїде сам, бо "п. Левко - важливіше".

Він був поруч, коли я випускався з бакалаврату. Ми перекинулись кількома фразами під час вручення дипломів. А після Конвокації ми з одногрупниками зловили Президента, аби зробити спільну світлину.

Були різні моменти. І, можливо, не завжди можна було погоджуватись з паном Андрієм, але він завжди керувався благом Академії та спільноти.

Вірю, що Андрій Анатолійович зараз «у місці світлім, у місці квітучім, у місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання». Вічна пам‘ять!

  Антон Суслов, випускник ФСНСТ, 2018

Як же багато значать символи та уявлення у нашому житті. Це те, що спрямовує та йде поруч з нами, у такт із часом. Майже 4 роки тому я вперше потрапив на Контрактому площу. Це була чудова нагода - я став Могилянцем. Пам'ятаю, як усі метушилися, хвилювалися... Пам'ятаю палке сонце, яке світило того дня максимально яскраво. Пам'ятаю пана Андрія, промову... Його образ, який зберігся, я бачу й зараз і для мене він завжди залишатиметься образом Могилянки, справжнім образом.

На свій другий курс я перейшов змінивши спеціальність, Андрій Анатолійович обрав мене серед 5 інших кандидатів, підписавши заяву, і знаєте, я безмежно щасливий, не тільки тому що вивчаю те, що так подобається, але й тому що я знайшов своє кохання... Хто знає, як би життя склалося, якби пан Андрій не подарував мені таку можливість, і я не хочу знати як, тому що вже знайшов своє щастя. Світла пам'ять, усе плинне, а вона вічна...

Олександр Табак

Вперше зустрів на посвяченні в спудеї, його мова була витончена та впевнена, він горів бажанням, щоб ми, як нові студенти, змогли успадкувати могилянський спадок і я вважаю, що він все зробив для того, щоб це сталось. Вічна пам'ять!

Решетар Олександр, прикладна математика, 2 курс

Ви підтримували нас всіх, мене не лише морально, але й фізично.Під час навчання я зламала ногу та 'ходила' на пари з гіпсом на всю ногу. Коли ви побачили, як ми з мамою та гіпсом піднімаємося сходами, аби дістатися 3-го правничого поверху, то, не думаючи, просто підхопили мене на руки і донесли до аудиторії. Про більшу підтримку годі й мріяти! Ваша завжди спокійна усмішка ніколи не зникне з пам'яті! Дякую вам за все! Могилянка та могилянці неповторні та вічні!

Надія Гайдак

Добрий, відкритий, щирий погляд. Усмішка, що підбадьорює і надихає. Порядність не вдавана, а глибока, справжня. Чуйність, людяність поруч з кременевою професійною принциповістю. Залюбленість у роботу на освітній ниві. Таким знали Андрія Анатолійовича на факультеті правничих наук ті, хто були поруч. Світла пам'ять.

В.П. Кучер, працівник деканату ФПвН

Світла пам'ять, Андрію Анатолійовичу. Вічна пам'ять...

 Ткаченко Валентина Миколаївна, спеціаліст кафедри

Андрій Анатолійович залишив глибокий слід у житті Могилянки.

Моє професійне життя в НаУКМА почалося зі співбесіди з тодішнім деканом ФПвН Андрієм Анатолієвичем Мелешевичем. Зустріч була коротка, але змістовна, позитивна й відверта. Тоді мене представляв декану мій вчитель, доцент кафедри приватного права Віктор Леонтійович Костюк, якого також тепер немає з нами. Андрій Анатолійович умів розбиратися і поважати людей. Він був відкритим та щирим, справедливим і розумним науковцем, вчителем, керівником і взагалі Людиною.

Наступна особиста зустріч була присвячена приємній події - публікації підручника з трудового права, який ми презентували Андрію Анатолійовичу. Як завжди, зустріч пройшла динамічно, цікаво, продуктивно. Я досі пам'ятаю наше рукостискання та широку посмішку президента НаУКМА, який умів посміхатися навіть очима. Було ще багато інших робочих зустрічей...

Андрій Анатолійович умів заряджати енергією своє оточення, усіх, хто з ним спілкувався. Нам усім бракуватиме цього спілкування...

Іван Яцкевич, викладач ФПвН

У чому внесок Андрія Анатолійовича у розвиток України і майбутнього нашої держави?

Моя відповідь проста – в студентах, яким він допоміг сформуватися. У кожного студента, який навчався за часів Мелешевича, є риси відмінні від інших періодів. Він творив історію своєю присутністю, своєю принциповістю, чіткістю своєї позиції. Це все викарбувалося на його учнях і втілюється у силі духу, вмінні відрізняти чорне від білого і відстоювати свою позицію на принципах добра, чесності і справедливості.

В мене є багато історій, згадуючи які, моє серце переповнюється безкрайньою подякою Андрію Анатолійовичу. Мій вступ в Могилянку, перша довга і надзвичайно цікава співбесіда, мотивування на те, щоб бути першою в рейтингу, благословення на випускну промову, отримання дозволу на поїздку з однокурсницями-подругами до Аляски, скерування в професійних виборах, і ще стільки всього надзвичайно важливого, що допомогло мені сформуватися як людині і професіоналу.

Я вдячна Андрію Анатолійовичу за свій шлях, що вибудовую на фундаменті, який саме він допоміг закласти.

З повагою і безмежною вдячністю у душі і серці назавжди.

 Марія Мельник

Час плинний, а Києво-Могилянська академія вічна. І мої спогади про Андрія Анатолійовича будуть вічні в моїй пам’яті.

Ще коли Мелешевич був просто деканом правничого факультету (а ми так завжди називали Андрія Анатолійовича), слухала «Міжнародний тероризм», дисципліну вільного вибору. І пишалася тим, що Андрій Анатолійович не тільки правник, а ще і політолог, як я. Цей курс був англійською і мені дуже сподобався. Потім якось ми зібралися разом говорити про політичні партії. Була Марія Семикоз. Ми всі здружилися, хоча не тривала довго наша спільна праця. Я тоді собі просто відзначила, що Андрій Анатолійович – один з моїх улюблених викладачів. А потім він був викладачем у політологів.

Ми прийшли вранці на пару (після виборів Президента 2010). Переміг Янукович. Наш викладач був дуже засмучений. Сказав, що це доленосний неправильний вибір українців. Андрій Анатолійович був в шоці, як і більшість з моїх одногрупників, ніби в передчутті, що ми застрягли в болоті і ще довго будемо з нього вибиратися. Так і сталося…

Вже після навчання ми зустрілися з ним і з його дружиною в 4 лікарні на Солом’янській площі. Вони провідували, а я ішла лікуватися. Заточувалася, але усміхалася, бо була дуже рада бачити свого викладача. Коли настала моя особиста криза, а я вже тоді випустилася з КМА, Андрій Анатолійович, допоміг мені у зборі коштів. «Пив каву» з переможцем благодійного аукціону побачень. Я завжди відчувала, що Мелешевич мій великий друг, моя опора і визначний Президент НаУКМА. Цю стійкість, порядок, закон і любов до України – завжди пам’ятатиму. Вас безмежно поважаю і люблю.

 Пиріжок Мар'яна, випускниця ФСНСТ, політологія, 2013

У нашій пам‘яті третій президент Відродженої Могилянки залишиться взірцем порядності, відданості Університету та своїй справі. Бо він завжди піклувався про студенів та викладачів, був демократичним та відданим науці. Завдяки його ініціативі та при підтримці нашого фонду, викладачі отримали сабатікал на наукові дослідження.

Із теплотою будемо згадувати наші зустрічі на благодійних заходах та у стінах Могилянки.

команда Благодійного фонду "Повір у себе"

Ми не були персонально знайомі, але я завжди зберігатиму в серці два моменти.

Чітко пам'ятаю ранок Посвяти, коли ми з батьками так боялись запізнитись, що приїхали на Контрактову годиною раніше і вирішили випити кави в 119. Там поруч з нами сиділа людина, яку я раніше лише бачила у Фейсбуці, коли місяцями до вступу фанатично стежила за діяльністю Академії. Коли ми вийшли з кав'ярні, я ледве не пищала на вухо татові, що ми пили каву поряд з самим президентом НаУКМА! Для мене як новоспеченої фрешки це було чимось дивовижним, оскільки вже тоді я знала про всі досягнення та видатний інтелект пана Мелешевича.

Наступний момент трапився за кілька місяців, коли я вперше взяла участь в благодійному аукціоні і, на мій подив, побачення зі мною продалось за 3500 грн. Тоді Андрій Анатолійович потиснув мені руку і сказав, що тішиться, як я піднімаю планку для могилянської спільноти. Моїм радостям не було меж.

Ці незначні для когось, але значимі для мене моменти назавжди будуть зі мною, як і пам'ять про Андрія Анатолійовича.

Соломія Федорейко, соціологія 2019-2023

Усміхнений і дуже розумний, кмітливий і радісний, неймовірно рішучий, наполегливий і дисциплінований, завжди планував розвиток Могилянки, залучав найкращі кадри, допомагав колегам. Царство Вам небеснеє і вічний спокій!

Алла Пухтецька, випускниця ФПвН, 2002

Вважаю за щастя і честь бути знайомою та працювати разом з Паном Андрієм. Дякую Вам, Андрію Анатолійовичу Щирі співчуття рідним та близьким.

Ільченко-Сюйва Леся

Світла пам'ять!

Ірина Вишенська, викладач НаУКМА

Я познайомилась з Андрієм Анатолійовичем в липні 2014 року. На той момент стояло питання мого переведення з Донецького національного університету до одного з ВИШів Києва. Вибір стояв між КНУ та НАУКМа. Ми тоді прийшли з мамою і Андрій Анатолійович сказа, що дуже велика академічна різниця і треба тверезо розуміти свої можливості. Тоді я прийняла для себе рішення, що хочу навчатись в Могилянці, переконала його, що я впораюсь і він надав мені такий шанс. Важко уявити як би склалось моє подальше життя, якби тоді він не погодився та які б цінності я не отримала, не потрапивши в Могилянку і скількох важливих в моєму житті людей я б не зустріла. Академічна різниця була закрита успішно за рік і диплом вручав Андрій Анатолійович. Потім я успішно поступила на бюджет в магістратуру в Могилянці, а на 6 курсі стало питання вибору дипломного керівника. Залишалось лише дві кандидатури, але в деканаті мене запевнили, що треба обирати саме пана Андрія. І я жодного разу не пожалкувала про цей вибір. Написання диплому та його захист пройшов чи не найлегше на всьому курсі. Навіть незважаючи на те, що через щільний графік пана Андрія за час написання диплому ми бачились лише декілька разів, він повністю заглибився в тему мого диплому, надавав свої книги, які могли б допомогти мені в написанні диплому. В останню зустріч по дипломній роботі я пам'ятаю, як я прийшла з фінальним варіантом і він мені майже жартівливо сказав: "Вероніко, що ви від мене хочете? Вам подобається ваша робота? Ну от, головне, щоб вам подобався результат вашої роботи, а не мені" Напевно в цьому і полягала легкість роботи з Андрієм Анатолійовичем, оскільки головним було не його думка в моїй роботі, а те що робота була зроблена з задоволенням щодо кінцевого результату. Зараз я розумію, що вже тоді він був в боротьбі, хоча ніхто із студентів про це навіть не здогадувався. І досі, коли мене питають про найбільше досягнення в житті, я відповідаю "випуск з Могилянки". Проте цього могло і не статись, якби тоді в 2014 році я не зустріла на своєму життєвому шляху пана Мелешевича і не отримала той безцінний шанс. Він запам'ятався мені людиною з твердими переконаннями та, як я розумію зараз, невиразно сильною силою волі та духу. Колишні студенти вже зараз кажуть, що тоді не розуміли десь його позиції та тих речей, яким він навчав, проте зараз розуміють, що він був правий, а значить і всі зусилля були не дарма. Ми пам'ятатимемо про Вас, пане Андрію Анатолійовичу, і намагатимемось докладати зусилля не розгубити ті життєві знанні, які Ви нам передали. Вічна та світла пам'ять...

 Вероніка, випускниця ФПвН, 2017

Про людину найбільше говорять її вчинки. За чотири дні до того, як пана Андрія не стало, він до першої ночі писав для мене рекомендацію на один з міжнародних конкурсів. А на тиждень раніше – скурпульозно вичитував мою магістерську, лишаючи помітки і смайлики на полях.

Двері його дому і серця були завжди відкриті для мене і ще багатьох людей. Я завжди захоплювалась тим, скільки якісного часу він приділяє нашій співпраці. У четвер, двадцять другого квітня я збиралась йому подзвонити, але дзвінок мав вийти довгим, а час був обмеженим. Відклала до п’ятниці. І не встигла.

***

Пане Андрію, певно, не буде перебільшенням сказати, що я була однією з останніх Ваших учениць. Ви завжди підштовхували мене прагнути і вимагати більшого, бути кращою версією самої себе. Я дуже пишаюся тим і ціню те, що Ви приділили мені частинку свого життя.

Юлія Голопотелюк, ФПвН, 2021

I met Professor Andriy Meleshevych in 2006, about the time when I started my academic work at the Jagiellonian University in Krakow, Poland. One of my first tasks was to coordinate the student exchange program with the Law Faculty of the Kyiv-Mohyla University and Professor Meleshevych was its Dean at the time. I remember my first positive shock when I found a Dean willing to answer e-mails of a young unknown academic almost in real time, day or night, and solve any administrative issue that would trouble our program.

This initial contact developed into a long cooperation, countless meetings in Kyiv and Krakow, and – I dare say – a personal friendship. Professor Meleshevych was a true teacher and an inspiring leader while remaining a warm, friendly person. Many of his students told me they admired him. He had a big share in making Kyiv-Mohyla what it is – a community of smart, positive-minded people, making enormous contributions to reforming Ukraine, strengthening its institutions and moving it closer to the West. We had many conversations about the role of Kyiv-Mohyla and its values. For me Professor Meleshevych will always be the unique Kyiv-Mohyla spirit at its very best. It is now our task to make sure that his ideas live on.

Світла пам'ять!

Dr Marek Porzycki, Jagiellonian University, Krakow, Poland

I met Andriy at Allegheny College, USA, in 1999. For me, as a Soviet historian, he was my guide to Ukraine, introducing me to life in Kyiv and, later on, helping me get into the state archives for my research. I will never forget his smile, bright eyes, and generous spirit. He was restless and constantly in motion. Forever the teacher, Andriy wanted to share his intellectual curiosity with everyone, whether it was about his country, politics, or current events. His keen insights pushed me to think more deeply or see things in a different way. While Andriy was serious about work and life, he also had a mischievous and playful side that would suddenly appear on bike rides, walks, and evenings over food and drink. I recall his many stories about the wonders of carp and his enthusiasm over a particular type of berry bush (a piece of home he once smuggled back to the USA from Ukraine to plant in his backyard). I am grateful to Andriy for everything that he did on behalf of the Allegheny College students who spent part of their summers at NaUKMA. I am thankful for his friendship and the many ways that he enriched my life, both professionally and personally. Andriy Meleshevych and his joie de vivre will be greatly missed.

Ken Pinnow, Professor of History, Allegheny College, USA

Я познайомилась із Андрієм Анатолійовичем, коли прийшла вступати до університету. На той час мені потрібно було пройти певні бюрократичні процедури, щоб почати навчання. Андрій Анатолійович був саме тією людиною, яка допомогла мені з цим. Я впевнена, що декан факультету мав багато інших клопотів, але його двері завжди були відчнені для мене. Та й для всіх інших студентів також. Всі знали, якщо є якась інноваційна ідея, з нею треба йти до Андрія Анатолійовича. І якби не допомога Андрія Анатолійовича тоді, я взагалі не впевнена, що могла б навчатись у Могилянці. За цю можливість, яка стала відправною точкою всього мого подальшого професійного життя, я завдячую саме йому.

Також, я пам'ятаю наскільки інтелігентною була ця людина. Завжди доброзичливий, усміхнений, який безперервно працював для розвитку факультету. Розумний, принциповий та справедливий, він доклав всіх зусиль, щоб розвинути факультет до того рівня, де він є зараз. В цій людині поєднувався розум і талант видатного науковця і всі риси доброї, щирої та відкритої людини. І я завжди його пам'ятатиму. За те, яким є сьогодні ФПвН, ми маємо завдячувати саме Андрію Анатолійовичу. Переконана, що буде справедливо, якщо факультет носитиме його ім'я: Andriy Meleshevych School of Law.

Ганна Терешко, випускниця ФПвН, 2014

Familie Meleschevic haben wie privat gekannt. Sie waren als Freunde und Gäste auf unserer Hochzeit, auch die erste Hochzeittagung haben sie mit uns gefeiert. Den Andrej Meleschevic konnten wir in Deutschland, Wiesbaden im Jahr 2008 privat treffen. Viele schöne Erinnerungen bleiben.

Es schmerzt uns sehr, einen guten Freund zu verlieren...Wie bedauern sehr ...

In tiefer Trauer und innigem Mitgefühl...

Viktor und Tatjana Grigorjew

Пан Андрій - взірець науковця і викладача, неодмінно підтримував, додавав доброго гумору, радив мудро, керував справедливо, а головне - був Людиною з великої літери. Світлая пам’ять.

Тетяна Локоть, Могилянська Школа Журналістики (випускниця 2004, викладачка)

Я пам'ятатиму Андрія Анатолійовича. Світла пам'ять!

Ігор Костіцин, випускник ФСНСТ, 2018

Ми не були суперблизько знайомі. Я працював із Андрієм Мелешевичем як із деканом ФПвН під час роботи у PR-відділі - при підготовці дня відкритих дверей і Посвяти чи Конвокації - вже і не пригадаю точно. Але що пам'ятаю - це коли Андрій Анатолійович із дружиною прийшли до нас у кав'ярню в перші дні чи тижні від відкриття. Для мене це був суперстресовий період, і коли я побачив їх у нас в гостях, просто на каву, запитати, як справи, і підтримати, коли ми тільки починали - це було дуже сильно і зворушливо.

Я не міг збагнути тоді, адже очевидно, що як у Президента Академії, у нього точно була маса набагато важливіших справ, аніж прийти на каву до випускника, який навіть не вчився у нього на факультеті, і з яким він був мінімально знайомим. Але згодом, коли наш бізнес уже почав ставати на ноги, ми пережили перші карантини, я зрозумів, що саме завдяки такій підтримці, як тоді, це все стало можливим. Зрозумів, наскільки важлива підтримка на самому початку, і зрозумів ЧОМУ тоді вони завітали до нас. І весь час згадував про цей епізод під час прощання, думав, що я сам так мало уваги приділяю підтримці людей, які тільки починають свою справу, які на самому початку шляху. Думав про те, наскільки це насправді просто, але наскільки важливо. Точно і не пригадаю, про що ми говорили, але точно назавжди запам'ятаю цю підтримку на все життя.

Роман Набожняк

Андрій Анатолійович для мене взірець декана факультету і очільника університету. Надзвичайно людяний, скромний, порядний і дуже добрий. Відкритий до вислуховування, надання порад і допомоги щодо різних питань студентського життя. Коли я вступила на правничий факультет Могилянки, він саме став деканом і був деканом аж до мого випуску у 2010. Вже в кінці першого року навчання, коли в результаті конкурсу я отримала можливість навчатися протягом одного семестру на факультеті права у Варшавському університеті, я консультувалася з Андрієм Анатолійовичем щоб уможливити таке навчання і не пропустити рік у Могилянці. В Могилянці тоді іще не було практики перезараховувати курси з інших навчальних закладів особливо закордонних. Завдяки його сприянню я змогла опанувати і програму у Польщі і програму у Могилянці в один навчальний рік, у той час як декілька інших студентів з інших факультетів Могилянки, які навчалися у Варшаві на тій же програмі, змушені були брати академічну відпустку. Вже тоді я усвідомила, що наш декан унікальний. Андрій Анатолійович намагався імплементувати багато позитивного досвіду, який він отримав в Америці. Він сприяв розвитку напрямку змагань навчальних судових дебатів з міжнародного права і арбітражу, зокрема участі студентів факультету у таких змаганнях на українському і міжнародному рівнях (в яких я також брала участь), пошуку фінансування, заснування спеціального курсу для студентів, які цікавилися international moot courts, а також розвитку правничої клініки, наукових журналів. Завдяки рекомендаціям Андрія Анатолійовича мені вдалося вступити у декілька університетів на магістерську програму, і після консультування з ним обрати саме Гарвард. Ніколи не забуду його спокійну світлу посмішку, приємний голос і як легко можна було підійти і порадитися з ним. Як багато він зробив для правничого факультету і Могилянки, студентів і особисто для мене. Дуже вдячна. Світла і вічна пам'ять.

Катерина Бондар, випускниця ФПвН, 2010

Есе

Пану Андрію Мелешевичу присвячується

Сенс життя людини, хіба не про це століттями сперечаються філософи, намагаючись віднайти хоч натяк великого всесвітнього замислу. Історія стає ще цікавішою, коли більша частина людей просто живе і не думає про сенси та всесвіти.

Людина завжди залишалася людиною зі своїми природними правами, навіть коли у неї намагаються їх відібрати. Однак, що буде, якщо насильницьким шляхом забрати у неї права або навіть вмовити добровільно їх віддати – чи означає це, що людина перестає бути людиною, чи перетворює це її на тварину або біологічну масу? Чи втратить вона здатність відчувати емоції, біль, бажання жити, любити, сподіватися або у щось вірити? Ні. У людини можна забрати все: власність, життя, здоров’я, кохання, але вона все одно залишатиметься людиною.

У процесі розвитку люди завжди намагалися знайти щось важливе та сутнісне, заради чого вартувало б жити. Серед таких речей були: і золото, і філософський камінь, і витвори мистецтва, і гроші, але нічого рівноцінного життю людини так і не було винайдено.

У чому ж така цінність людини? І чому одні країни розвинуті та успішні, а інші занедбані та страшні?

Кожна людина приходить у цей світ з певними здібностями, праця і розвиток викристалізовує їх у таланти. Бажання людини та благодатний ґрунт для реалізації талантів призводять до розвитку цілих країн. Дарон Аджемоглу та Джеймс А. Робінсон у своїй книзі «Чому нації занепадають» називають цей процес творчою деструкцією [1].

Раби нічого не створюють, бо вони не мотивовані. Для них працює закон виживання, в якому не важлива якість ні для них, ані для їх володарів. Для того, щоб щось створити необхідно осягнути свої здібності і бути вільним, щоб мати можливість випробувати їх. Історія показує, що чим пізніше країна позбулася рабства, тим менш розвиненою вона є зараз.

Якщо подивитися на карту найрозвиненіших та найуспішніших країн світу, то ми побачимо, що більшість із них є демократіями. Але як еліти тих країн погодилися обмежити свою владу на користь більшості та прийняти такий політичний режим за якого будь-яка особа може брати участь в управлінні країною? Вони зрозуміли дві важливі речі: по-перше золото, гроші, філософське каміння не здатні розвивати країну, це можуть зробити лише талановиті люди, які цього захочуть, а по-друге, як пише Майкл Джонстон у своїй статті «Глибока демократизація та обмеження корупції» постійне протистояння еліти та народу виснажує обидві сторони, що зумовлює їх неможливість створювати інновації та вести країну вперед [2].

Мудрі управлінці у демократіях створюють умови для розкриття талантів людей на територіях своїх країн, де ті відчувають себе вільними, бо держава поважає та захищає їх права.

В авторитарних режимах усе відбувається по іншому. Заради справедливості слід зазначити, що на різних етапах цивілізаційного розвитку авторитаризм був притаманний усім країнам.

Зокрема професор політології Кристоф Штефес з Університету Колорадо у Денвері займається дослідженням авторитарних режимів і виділяє три колони влади на яких базується їх сила - це репресії, легітимація, та кооптація [3].

Шляхом легітимації та репресій авторитарний лідер намагається змусити людей визнати себе, як такого, що має право владарювати над ними. Кооптація - це інструмент залучення людей до утримання такого режиму через співпричетність. А що стосовно реалізації талановитих людей у такій країні? Цього не відбуватиметься з таких причин: по-перше захопивши владу, авторитарний лідер перебуватиме у постійному страху бути визнаним нелегітимним та скинутим шляхом такого ж перевороту, як вчинив сам саме тому винищуватиме критично мислячих та незгодних. По-друге він залучатиме до управління неталановитих, безамбіційних і слухняних людей, які не становитимуть загрози його режиму, тобто будуть співпричетними до його злочинів.

Авторитарний режим також характеризується відсутністю конкуренції, адже захопленням влади займається той, хто є неконкурентноздатним і в умовах демократії ніколи не був би легітимно обраним. Саме тому найкращим розплідником для корупції є авторитарні країни.

Для прикладу дуже спрощено розглянемо модель організації суспільства при демократії та авторитаризмі. На певних територіях живуть люди і відповідно їм належать ресурси, які там є. Для організації комфортного співпроживання на цій території вони домовилися обирати осіб, які створюватимуть такі умови. Ба більше, у разі виникнення проблем, непорозумінь, конфліктів – обрані представники неупереджено вирішуватимуть їх по правилам, які визначили самі ж жителі. Тим часом жителі займатимуться реалізацією своїх здібностей на території їх проживання, та матимуть право залучати до цього ресурси, які там знаходяться, а за представництво своїх інтересів та вирішення суспільних проблем, сплачуватимуть своїм обранцям кошти, відповідно до ефективності їх роботи. При цьому жителі поважатимуть і триматимуться один за одного, бо знатимуть, чим більше людей реалізують свої таланти у різних сферах, тим якісніше життя буде у всіх членів суспільства.

Коли на такій території з’являється корупція, представники – перетворюються на володарів, а жителі на рабів. Ті, що раніше мали змогу реалізовувати свої таланти на благо суспільства – змушені без жодної мотивації спустошувати ресурси території для особистого збагачення владної верхівки, ба більше слугувати тим, що не талановиті, але наближені.

Всім цим керуватиме страх, який заправляє у корумпованих суспільствах, придушуючи будь-які намагання не лише боротися, а й навіть думати і висловлювати незадоволеність таким порядком речей. Адже хто буде терпіти такі обмеження, якщо не підтримувати їх страхом ставлячи на кон найважливіше – життя.  

Тоді найбільш талановиті у кращому випадку виїжджають за кордон, у гіршому ламаються та перетворюються на сіру безініціативну масу, яка виховуватиме такі ж покоління.

Мабуть на все життя запам’ятаю, як пан Андрій Мелешевич розповідав нам про поділ влади у Сполучених Штатах Америки і наголошував на тому, що концентрація влади в одних руках призводить до її узурпації. Людина не раціональна і отримавши всю повноту влади не може всебічно дивитися на ситуацію, а зважаючи на те, що себе вона розуміє краще, то і діятиме однобоко так, як зручніше їй. В процесі свого розвитку, суспільства зрозуміли, що найефективнішим способом управління є система стримувань і противаг, де країною керують інституції до яких суспільство делегує кваліфікованих представників, які завдяки своїй репутації отримали їх довіру та завдяки способу перехресного контролю, мінімізує зловживання владою.

А ще ми говорили про корупцію і чому її не варто толерувати. Корумповане суспільство - суспільство без гідності, без прав, без надії на розвиток, без справедливості, без довіри, але з байдужістю, маніпуляціями, злочинами, в’язницями. Хтось сміється із боротьби з корупцією, називає це менталітетом і дуже страшно, що це викликає веселощі в країні, яка має неймовірні можливості, але не реалізовує їх.

Один із колишніх роботодавців одного разу навіть запитав мене «…навіщо приймати положення про службове розслідування, що працівника не можна просто взяти і вигнати?». У Радянському Союзі слово вигнати замінювалося на розстріляти. Так, коли є корупція можна вигнати, розстріляти, принизити, відібрати, але куди веде цей шлях?

Змоделюємо ситуації, чому корумповані країни не можуть бути успішними.

1.       Чи можуть бути захищені права усіх людей, якщо є корупція? Ні, бо є ті, що при владі, їх судді, ручні правоохоронні органи та раби, що повинні працювати на них, щоб ті через маєтки, автомобілі, коштовності, якими вони заміщують свою внутрішню пустоту підтримували статус власної особливості.

2.       Чи можуть люди вільно реалізовувати свої здібності застосовуючи ресурси, що знаходяться на території їх проживання? Ні, бо володарів не цікавить процес, їм потрібен результат, аби через матеріальні речі показати свою особливість. А раби виснажуватимуть ті ресурси, бо це не їх власність, щоб ставитися до неї бережно та думати про можливість заробляти на цій території у майбутньому.

3.       Чи будуть люди вдосконалювати свої навики, конкурувати, розвивати країну у якій є корупція? Ні, бо людині властиво пристосовуватися. Якщо декілька разів будучи кращою, вона не виграє тендер, програє в суді, буде ув’язненою – вона дасть хабар. А отже, надалі, вона не буде вдосконалюватися, конкурувати, а країна її залишиться десь там, позаду в схемах та розоренні.

А що далі?

Розвиток. Боротьба. Готовність будувати свою країну для дітей і майбутніх поколінь. Саме так хотів пан Андрій, саме так він заповідав і саме так робив сам коли у 2004 році під час Помаранчевої революції повернувся до України. Очоливши Національний Університет «Києво-Могилянська академія» він надихав молоді покоління бути патріотами, будувати свою країну та не віддавати її ані внутрішнім, ані зовнішнім загарбникам. Ми говорили про Революцію Гідності 2014 року і пан Андрій наголошував що саме там українське суспільство показало, що воно не хоче більше жити в корупції, не хоче, щоб його били, кидали до в’язниць та влаштовували несправедливі судилища. Українське суспільство готове захищати свої права і понад усе прагне, щоб його держава також готова була це робити. Україна – країна можливостей і вона чекає, що ми їх реалізуємо.

Світла пам'ять пану Андрію – Славному сину України, який не залишив її одну, а виховав покоління патріотичних, освічених, готових будувати прекрасне майбутнє України людей!

Використані джерела:

1.       https://shron1.chtyvo.org.ua/James_Alan_Robinson/Chomu_natsii_zanepadaiut.pdf

2.       Johnston, M. (2013). “Deep democratization” and the control of corruption. In Corruption, Contention, and Reform: The Power of Deep Democratization (pp. 29-56). Cambridge: Cambridge University Press. doi:10.1017/CBO9781139540957.003

3.       https://www.dw.com/uk/%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE-%D1%82%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8E-%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96-%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85-%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%B2/a-17062049

Вікторія Сотнікова магістрантка програми "Антикорупційні студії", 2021

Один з моментів, які викарбувались у голові - це вечір, коли ми обговорювали проєкт положення про студентське врядування.

Пан Андрій тоді сидів з нами в аудиторії у першому корпусі до десятої вечора.

І оця картинка, коли Президент Академії сидить на парті, їсть з тобою піцу з Домінос, і суперзацікавлено обговорює тонкі моменти, випромінює тепло та думку, що «ще ТА…».

Що є місце лідерству та переважанню суті над формою.

Вічна пам‘ять. Дуже сумно…

Павло Бондаренко

Дуже сумна звістка прийшла в Могилянку…

Відійшов у кращі світи Андрій Мелешевич - Президент НаУКМА, декан, викладач. І це важко усвідомлювати без болю.

З величезною повагою згадую Андрія Анатолійовича, як достойну Людину! Нас поєднувала довга співпраця та дружні стосунки на посадах правничого та економічного факультетів; наші студенти роками дружили і часто відвідували заходи один одного; викладачі ФЕН та ФПвН разом писали Стратегію університету та багато іншого. Довга праця поєднує, особливо коли вона плідна і результативна.

Багато недосказанного лишилося, шкода…

Я вдячна долі за досвід, отриманий у тісній співпраці з Андрієм Анатолійовичем, Людиною, яка до останніх днів жила Могилянкою, любила її! Це величезна втрата для нас усіх!

Щиро співчуваю родині Андрія Анатолійовича. Університет і ми, могилянці, готові допомагати їм у ці непрості дні.

Вічна і Світла Пам‘ять.

Олександра Гуменна в.о. Президента НаУКМА

Ми з Андрієм познайомились у 2009 році, коли я побував в Академії в якості visiting scholar. Хоча я тоді для нього був ніким, він відразу по відношенню до мене був надзвичайно відкритим.

З тих пір були на зв'язку і в останні роки співпрацювали в науковому проекті про корупцію.

Дружили. Особливо тепло згадую наші експедиції на велосипедах в лісах під Києвом.

За роки нашого знайомства Андрій для мене став прикладом того, як можна жити повноцінним життям і посвятитися яскравій місії.

Закликаю всіх могилянців продовжити цю місію: побудувати вищу освіту в Україні без совка і без корупції.

Max Bader, Leiden University Netherlands

Як жаль, яка велика втрата…

Пішов у засвіти файний друг, лектор нашої Літньої школи «Верховенство права і конституціоналізм», третій Президент Могилянки Андрій Мелешевич.

Пана Андрія нам не вистачатиме.

Завжди цікаво було з ним обмінятися думками та міркуваннями, бо в нас були спільні цінності і якихось істотних розбіжностей у них не було.

Я з ним познайомився на конференції з порівняльного правознавства у Криму у 2005 році, яка відіграла вирішальну роль у моєму виході у велике наукове життя.

Пана Андрія нам не вистачатиме.

Щирі співчуття дружині Світлані, родичам і близьким.

І най тота трембіта грає на славу і світлу пам‘ять нашого славного цимбори Андрія…

Михайло Савчин, конституціоналіст, професор,доктор, ініціатор і координатор

Літньої школи «Верховенствоправа і конституціоналізм», Ужгород

Коли ми були разом у правлінні Transparency International Ukraine Андрій Мелешевич був прикладом послідовності відстоювання цінностей.

Коли ми вибудовували разом з Андрієм, Дарією Каленюк, Оксаною Нестеренко Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції НАУКМА він був прикладом активності та системності.

Коли запрошував його стати членом комісії по відбору керівника ДБР і його потім провалила більшість, бо хотіла там бачити контрольованих - він просто сказав, що і такий досвід необхідний.

Востаннє, коли ми спілкувалися, він просив про одне - не підведи.

Не підведу, Вчителю.

Зі Святими упокой

Ярослав Юрчишин, народний депутат України

Пішов з життя Андрій Мелешевич, Президент Національного університету «Києво - Могилянська академія». Це дійсно непоправна втрата для всього українського суспільства та науки.

Це також велика втрата і для боротьби з корупцією в нашій країні. Адже протягом свого життя Андрій Мелешевич боровся з проявами хабарництва в освіті, протестував проти толерування плагіату та шукав способи зробити діяльність українських університетів максимально прозорою та доступною для спраглих до навчання людей.

Саме за часів його керівництва в межах НаУКМА була запущена програма «Антикорупційні студії», яка вже допомогла багатьом студентам отримати практичні навички в боротьбі з корупцією.

З 2011 по 2016 рік Андрій Мелешевич був членом правління Transparency International Ukraine. У ті часи пан Андрій дуже допоміг нам звестися на ноги і віднайти саме той шлях в антикорупційній боротьбі, яким ми ідемо й нині.

Ми дуже вдячні пану Андрію за все, що він зробив для TI Україна, та для всієї української освіти. І щиро співчуваємо його родині і близьким.

Світла пам‘ять.

Transparency International Ukraine

З великим сумом дізнався новину про те, що помер Андрій Мелешевич.

Велика втрата для української освіти і науки. Третій Президент Національного університету «Києво - Могилянська академія”, високофахова людина із класичною західною освітою, професіонал освітянської справи.

Саме Андрій Мелешевич після мого переїзду до Києва одним із перших запропонував мені викладати у Києво - Могилянській академії моє улюблене цивільне право. Останнім часом ми разом активно працювали у робочих групах при Верховній Раді України з напрацювання низки важливих конституційних законів.

Дякую за те, що були у моєму житті.

Спочивайте з Богом.

Руслан Стефанчук, Перший заступник Голови Верховної Ради України

Майже 13 років тому у 2008 році, коли я з жалем полишав свою alma mater Донецький національний університет, де викладав, і перебирався з Донецька до Києва, міняючи академію на юрфірму, вирішив для себе, що продовжуватиму викладацтво тільки якщо Могилянка. За кілька місяців до того, на якійсь конференції у Німеччині, я зустрів Андрія Мелешевича і він просто вразив мене своєю невичерпною енергією, якимось надзвичайним натхненням й оптимізмом. З яким захватом він розповідав про Могилянку та студентство! Я відчув, що ось з ким мені по дорозі. І був невимовно радий, коли Андрій одразу погодився взяти мене на факультет.

Ці роки пролетіли, як одна мить. Ми встигли не просто спрацюватися, а й потоваришувати. І ось зараз караюся, що не зміг попрощатися.

Ти був надзвичайно світлою людиною, такою, яких зараз дуже мало, які є рідкістю, але запалюють серця і надихають у найскладніші та найтемніші часи.

Спочивай з миром, Андрію, а я тебе завжди пам‘ятатиму, мій друже! Дякую, що ти був у моєму житті.

Даніїл Федорчук, доцент факультету правничих наук, директор з правових питань

ДК «Укроборонпром»

Непозбувно сумно і порожньо. Я бачу, що багато з вас відчувають те саме, і це лише підтверджує, яким був Андрій Мелешевич.

Гідна, життєлюбна, сильна людина. одна з найсильніших, яких я знаю.

Пане Андрію, мабуть Ви й не бачили, з якою посмішкою могилянці розповідали про лайк, або теплі слова від Вас.

Будьте певні, Ви змотивували дуже багатьох людей, до дуже багатьох хороших речей.

Дякую за підтримку, за відкриті завжди двері, за все.

Я дуже сумуватиму.

Гліб Кузьменко, декан по роботі зі студентами, випускник НАУКМА

Не люблю робити публічні дописи, як і в принципі виносити емоції назовні. Але сьогодні хочеться це зробити.

Переїзд до Києва та вступ до Києво - Могилянської академії у 2018 році сприймався мною як перехідний і дуже тимчасовий період у моєму житті, адже в планах був вступ до європейського університету в наступному році та дуже принципове бачення себе «десь там, далеко».

Однак, вже з перших місяців мого шляху в КМА, я почала розуміти, що Академія дає мені все те, чого я прагнула, намагаючись покинути Україну - якісне навчання, та співпрацю з західними науковцями, можливість повчитись закордоном, престижну роботу в науковому центрі і, навіть, кохання. Але і це не все. Думаю, найбільше я закохалась в КМА за неймовірно щиру та потужну корпоративну культуру, яку транслював практично кожен, хто хоч коли-небудь навчався чи викладав в Академії. Величезною частиною, а також непорушним провідником цих цінностей для мене став Президент Києво - Могилянської академії Андрій Мелешевич.

Я вдячна за те, що мала можливість не тільки з трепетом отримати диплом з відзнакою з рук Президента, який уособлював для мене, як і для багатьох могилянців, найкращі та найтепліші цінності Академії, а і попрацювати разом з цією людиною в спільному дослідженні, і навіть, помандрувати з його презентацією до Голландії. За цей час мені запам‘яталась велика кількість дрібних, але дуже показових моментів, пов‘язаних з паном Андрієм. Принциповість, академічність, інтелектуальність, цілеспрямованість та впевненість - це ті якості, якими я захоплювалась в ньому. І найбільше мене вражала та легкість, з якою Андрій Мелешевич вів наукові дискусії, відкривав топові заходи, жартував, висловлював свої думки та ідеї.

Мені дуже шкода, що сьогодні нам довелось прощатись.

Втративши найдорожчу людину в моєму житті минулого року, здавалось, що навряд ще щось може сприйматись близько до серця. Проте, всі ті люди, які зібрались сьогодні, їхня пошана та теплі слова не можуть залишити байдужим нікого. Як прозвучало на сьогоднішньому прощанні «Андрій Мелешевич дуже пасував Академії». Я би додала, що Академія дуже пасувала пану Андрію.

Дякуємо за все, що Ви зробили для неї та для кожного, хто був та залишається її частиною.

Навіки в мантії Президента Києво - Могилянської академії, яка Вам так личила.

Tempus fugit, Academia sempiterna.

Світла Вам пам‘ять.

З найтеплішими спогадами

Аліна Лось, співробітниця ACREC НАУКМА

Десь три роки тому Ви дали мені величезний кредит довіри та призначили мене своїм радником, чим і відкрили двері у роботу в освітянській сфері.

Ви закріпили в мені безкомпромісність віри у те, що ти робиш і бажання змін.

Спочивайте з миром, а я продовжу працювати та відстоювати правду, зміни і цінності.

Ви б точно хотіли саме цього.

Трохим Бабич, викладач факультету інформатики, випускник НаУКМА

«Навіть найтяжча боротьба веде до перемоги, якщо у вас є потужна підтримка»,- так казав Андрій Мелешевич.

І я до останнього вірила, що він переможе.

Сьогодні його не стало.

Не стало наставника і друга. Не стало того, чию руку підтримки я завжди знаходила на другому плацу.

За кілька місяців до смерті він перший і єдиний раз попросив про підтримку мене.

Пообіцяла…

«У культурі постійних змін та турбулентності - вірність є ключовим активом». Це найкраще, чого він навчив: бути вірним своїм цінностям та принципам.

А Могилянка ТА... допоки ми пам‘ятаємо своїх лідерів.

Пам‘ятатиму завжди.

Вікторія Сидоренко, директор з управління персоналом «UA:Суспільне мовлення», випускниця ФПвН НаУКМА

Андрію, ТИ світив яскравою зіркою над рідною країною, яку не проміняв на комфорт у США. Ти залишив палкий слід любові до України в кожному своєму студентові. Ти вкладав усі свої знання та душу в безустанну працю на розвиток країни та виховання гідної Людини.

Ти працював тут, де народився, вчився і творив. Ти прагнув так багато зробити для свого народу. І так багато не встиг.

Таким ми тебе знали зі студентських років. Таким ти залишишся у нашій пам‘яті.

Надія Цвєткова

З величезним сумом та жалем мусимо повідомити Вам трагічну звістку - свій земний шлях завершив фундатор та член Правління ACREC Андрій Анатолійович Мелешевич.

Ця Людина незмінно була ідейним рушієм, духовним наставником та ціннисним орієнтиром від початку створення нашого Центру.

Ми завжди пам‘ятатимемо пана Андрія, як Людину, яка сприяла втіленню багатьох суспільно - важливих проєктів, яка надихала та підтримувала українську молодь.

Андрій Мелешевич присвятив багато десятиліть свого життя розбудові якісної української освіти жертвуючи власними перспективами й безхмарним американським майбутнім дослідника та управлінця.

Як видатний дослідник в антикорупційній сфері він зробив вагомий внесок у наукове вивчення й дослідження корупції, присвятив себе боротьбі з нею заради європейського

майбутнього України.

Центр ACREC висловлює глибокі співчуття всім рідним і близьким, які сьогодні зазнали непоправної втрати.

Світла та вічна пам‘ять пану Андрію!

Міждисциплінарний науково - освітній центр протидії корупції в Україні ( ACREC)

Дуже сумна і невимовно болісна звістка. Пішов з життя Андрій Мелешевич, Президент Києво - Могилянської академії у 2014-2019 рр. Один з фундаторів Києво - Могилянської школи врядування, завдяки якій десятки талановитих людей та учасників АТО змогли безкоштовно отримати якісну другу вищу освіту з публічного управління та адміністрування. І я також був серед них…

Лише нещодавно ми бачилися в зумі на міжнародній конференції, обговорювали подальші плани щодо розвитку демократичного врядування в нашій країні… Непоправна втрата для могилянської родини та української науки. Мої щирі співчуття НаУКМА, рідним та близьким і низький уклін Андрію Анатолійовичу за все, що він зробив для нас, студентів та випускників Могилянки.

Це людина, яка щиро вірила в демократію, силу чесної науки та Україну і до глибини душі любила наш університет - всіх, хто в ньому працював і навчався.

Павло Булгак

Всіх нас спіткала сумна втрата - з життя пішов викладач, наставник, науковець, Президент Києво-Могилянської академії у 2014-2019 рр. професор Андрій Мелешевич.

В різні часи у Фонді працювали і досі працюють численні випускники і викладачі НАУКМА.

Ті, що мали честь і задоволення співпрацювати разом чи навчатися у Андрія Анатолійовича.

Для студентів курси Андрія Мелешевича завжди були тестом не тільки на знання предмету, але і на принциповість, чесність і відданість ідеям доброчесності в освіті. Ті, хто не справлявся, не тримали образи, бо знали, що якість освіти не знає компромісів. А ті, що з успіхом проходили через це, з вдячністю за задані стандарти згадували його викладацькі настанови.

Тяжіння до якості міжнародного рівня завжди відчувалося в життєвій і професійній позиції професора Мелешевича.

Це - велика втрата для системи вищої освіти в Україні. Досвід, бажання змін, високі стандарти - те, чого досі так бракує системі вищої освіти в Україні, і над чим наполегливо працював Андрій Мелешевич.

Від вдячних колишніх студентів і колег із Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва - дякуємо і пам‘ятаємо, Андрію Анатолійовичу.

Важко... Буквально декілька тижнів тому мав за честь коротко викладати на курсі Андрія Анатолійовича та обговорювати наступні плани... Це було буквально пару тижнів тому. А сьогодні це сталося, як обухом по голові...

Хочеться багато сказати. Але особливо згадуються два моменти.

Перший, коли він викладав порівняльне конституційне право. Та тут було не лише про навчання. І навіть зовсім не про курс, а про тип викладача. Відкритого, доброзичливого до студентів, але дуже принципового й вимогливого. Андрій Анатолійович був першим, хто зробив будь-який плагіаризм просто неприйнятним, негідним та принизливим. Першим, хто показав, що 30 або й 40 посилань у роботі на 2 чи 3 сторінки - це нормально. Це нормально віддавати повагу тим людям, в яких ти береш ідеї. Не красти і присвоювати, а поважати інтелектуальну працю інших. Це привчило завжди покликатися на інших, завжди цінувати доробок іншого. Для мене він був і залишається справжнім представником західного світу, де порядність та академічна доброчесність є основоположними.

Другий, коли ми створювали KMA gift shop. Це була його мрія: формувати могилянську спільноту, створювати спільну ідентичність.

Важко усвідомити, що пан Андрій вже не поруч і його не можна набрати і поговорити про якісь плани чи мрії.

Це чергове нагадування, як важливо цінувати та дякувати тим вчителям, які тебе створили таким, як ти є. Чергове нагадування, що люди не вічні... І важливо встигнути. Встигнути подякувати, встигнути перебрати знання, встигнути просто поговорити...

Світла пам'ять, Андрію Анатолійовичу. Нехай Вам там буде легко. Нехай у нас вистачить стержня дотримуватися тих принципів, які Ви в нас закладали.

                                                     Юрій Бугай, БП 2009

Андрій Мелешевич для мене назавжди залишиться уособленням могилянськоі спільноти, де існують високі стандарти освіти та особливі, партнерські стосунки між спудеями та викладачами. Він зміг стати візіонером Академії, людиною, яка мала високу гідність та доброчесність, і вміла поширювати такі цінності серед інших.

Найбільше пригадується один незначний, однак дуже показовий момент. По завершенню моєї першої лекції у Могилянці Андрій Анатолійович зняв бонет, довгу мантію, під якою була сорочка у клітинку та світлі джинси, і пішов зі сцени до студентів, аби поспілкуватися із кожним бажаючим.

Відкритість та нетерпимість до брехні, честь та дружелюбність, вірність і особлива принциповість - Андрій Анатолійович визначив, що таке Могилянка, а вона - перейняла цінності її Президента.

Вас більше немає. Однак Академія назавжди перейняла Вашу візію та віру в якісну, прозору освіту, що спирається на патріотизм та повагу до людської гідності.  

Пишаюсь, що мій студентський квиток підписаний Вами.

                                             Назар Соломакха, студент ФПвН

Так склалося, що Андрій Анатолійович не був моїм викладачем, але він був моїм Деканом. Коли сьогодні почула про цю страшенно сумну звістку, перед очима промчали спогади про ланч зі студентами у Трапезній, про те, як у Кракові організатори стипендійної програми Сanpack запросили нас у кіно і я намагалася перекладати німецькомовний фільм із польськими субтитрами, про дискусії і розмови під час навчання... Він ділився відкритістю, світлом і енергією...

А ще пригадалася його промова на Конвокації з цитованою історією про двох вовків, котрі живуть і борються у кожному з нас – доброго і злого.

- І котрий із них виграє?

- Той, котрого ти годуватимеш.

Андрію Анатолійовичу, я сподіваюся, ми добре прислухалися до цих слів і годуємо в собі добрих вовків. Світла Вам пам’ять…

                                 Ірина Котлярська - Фесюк, випускниця ФПвН 2009 рік

Велика втрата. Сумно та вкрай важко сприймати такі життєві виклики.

Андрій Анатолійович навчив мене в цьому житті дуже багато. Його досвід та позиція були завжди змістовними і справжніми... вони будуть цінними і надалі...

Вічна пам‘ять …

                                           Володимир Венгер, доцент кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права

Я не знав Андрія Мелешевича, як знаю двох попередніх президентів - вчився на інших факультетах, і керівником Alma Mater його обрали, коли вже закінчив університет.

Але мені згадується один епізод, який певною мірою говорить про нього, як людину.

Одного разу я завітав до Могилянки й стояв, чогось чекаючи, на вході. До корпусу ввійшов президент Києво-Могилянської академії - Андрій Мелешевич і привітався за руку з охоронцем.

Ніби нічого особливого, але в нашому житті люди нерідко, стаючи керівниками, отримуючи статус, зазнаються і перестають банально вітатися - не те, щоб здороватись за руку, - з якимсь охоронцем.

Світла пам'ять …

                                               Юрій Степаненко, випускник НаУКМА

Бо так хочеться згадати.

Коли вчора прийшла сумна звістка, дуже довго не могла повірити, хоча знала давно про боротьбу з хворобою. Ми завжди впевнені, що такі сильні люди здатні побороти все.

Андрій Мелешевич для мене людина, якій завжди було не байдуже, яка завжди намагалась змінювати Україну на краще, боротися за нас, яка для мене робила Могилянку Могилянкою.

У всіх є свої спогади. 2015 року я отримала ступінь бакалавра в Могилянці і вступала закордон. Але сталась помилка з нумерацією дипломів, Міністерство освіти не могло апостилювати диплом з помилкою, я могла не встигнути вчасно відправити диплом. Що було робити, куди писати? Написала Пану Андрію в фейсбук, без особливої надії на відповідь, в нього ж така купа справ. А він відповів, і тримав зв'язок аж поки нам годин за 48 замінили дипломи. Йому завжди було не байдуже до студентів, до Могилянки, до України.

Також згадую всю ту підтримку, яку пан Андрій надавав студентським ініціативам. І де він знаходив на це час та сили? Це було дуже цінно.

А ще були випадкові зустрічі в метро на Теремках, бо жили поруч, і пан Андрій завжди вітався, питав нас з Дімою Чебановим як справи.

Спочивайте з миром, пане Андрію. Нам буде дуже сумно без Вас, але нам точно завжди буде не байдуже, і ми завжди будемо відчувати Вашу підтримку.

                                             Марія Погодічева

Сумна новина! Я в Могилянці не вчився, але працюючи з колегами-могилянцями часом приходив з ними, як вільний слухач на пари Андрія Мелешевича з порівняльного конституційного права.

Для мене тоді був шок, що ректор одного з найкращих українських університетів веде себе скромно, вільно (і цікаво!) читає лекції англійською, на рівні спілкується з студентами, ходить в неформальному одязі і взагалі поведінкою не виділяється серед інших викладачів.

Чому був шок, оскільки ректор одного з університетів, де я вчився ходив по університету лише "зі свитою" з половини про-ректорів, майже не викладав, а в його кабінет студент взагалі не міг зайти без присутності викладача, і то не кожного...

Андрій Мелешевич був одним з тих, хто в нашій прогнилій системі освіти своїм власним прикладом показував інші стандарти навчання і поведінки...

Вічна пам'ять!

                                                 Андрій Гнідець, Антикорупційна ініціатива ЄС

На першому курсі, дізнавшись, що Президентом Могилянки є колишній декан Факультету правничих наук, я зрозуміла, що це знак. Андрій Мелешевич став людиною-знаком для мене, що я зробила правильний вибір.

Вічна пам'ять…

                                               Ольга Марко, студентка ФПвН

3 роки тому я вступила до Національного університету "Києво-Могилянська академія". Я майже нічого не знала про те, як тут все влаштовано. 1 вересня всіх першокурсників зібрали в актовій залі, де ми мали змогу познайомитися з нашими майбутніми деканами, завідувачами кафедр, викладачами і, звісно, із Президентом - Андрієм Мелешевичем. Тоді пан Андрій так натхненно розповідав про Могилянку, що я одразу зрозуміла як я люблю це місце. Дуже запам’яталася його фраза: «В Могилянці можливості на вас накидуються, прям як Букиця стрибає на вас в Антоновичах...». Я тоді не дуже зрозуміла, що саме він мав на увазі, але вже за місяць впевнилася в правдивості цих слів і дуже часто їх повторювала, коли розповідала комусь про свою Альма Матер.

На жаль, я не встигла познайомитися із паном Андрієм особисто, але де б я його не бачила, він завжди був усміхнений і привітний.

Він назавжди залишиться в наших серцях...

Світла пам’ять…

                                                 Софія Поліщук, студентка НаУКМА

Боляче, сумно, несподівано!

Хочеться, щоб такі люди жили довго на цьому світі, бо така людина випромінює добро, чесність, людяність!

Велика материнська подяка Вам, Андрій Анатолійович, ви назавжди залишитесь в моєму серці!

Щирі співчуття рідним і близьким!

                                            Галина Страшенко

Коли сум роздирає серце

Ніколи не забуду як ми з Ольгою Малиш ледь не ночами писали, верстали та дочакловували спеціальне видання Академічної панорами до ювілею рідного факультету у кабінеті Андрія Анатолійовича, а він тягав нам цукерки.

Не забуду як пан Андрій особисто писав рекомендаційний лист для вступу на магістерку у Швеції.

Не забуду як щиро радів зустрічам з нами, вже випускниками, на могилянських тусовочках. Хоч і частина з нас зійшла зі шляху юриспруденції.

Боляче.

Спочивайте з миром. Ми Вас не підведемо.

                                             Ганна Балацька, випускниця ФПвН 2009 рік

«Час у нас ще є, але він іде дуже швидко»…

Саме ці слова з нашої приватної переписки сьогодні стали найбільш помітними та болючими…

На відміну від багатьох, не можу розповісти про дуже довгі роки знайомства чи співпраці.

Але одного спільного проекту (програма з комунікацій в Києво-Могилянській школі врядування), однієї спільної робочої поїздки, однієї приватної розмови про життя та декількох переписок вистачить, щоб ПАМ’ЯТАТИ і не залишатися байдужою.

Світла Вам пам’ять, пане Андрію!

І дякую…

Хай десь, там далеко (чи близько, хто зна?) Вам буде легше і спокійніше…

                                             Тетяна Андрійчук, старший викладач кафедри суспільного врядування НаУКМА

Ми з Андрієм Мелешевичем спілкувалися, здаєтся, один раз. Але є люди, чию порядність і пряму, щиру натуру видно з першої зустрічі. Потім це враження тільки посилювалося.

Співчуття могилянській спільноті.

                                               Еліна Сардалова, випускниця НаУКМА, журналіст «Радіо Свобода»

На жаль, інколи в наше життя приходять дуже сумні новини. Так трапилося сьогодні.

Відійшла у вічність Людина з великої літери, третій Президент Києво-Могилянської Академії - Мелешевич Андрій Анатолійович.

Для багатьох Могилянців та особисто для мене Андрій Анатолійович був символом тієї Могилянки, яку ми знаємо та щиро любимо, а також симвлом тих цінностой, які нам дав Університет.

Дуже шкода, що підростаючі покоління Могилянців більше не зможуть відчути на собі неймовірну енергію, розум та інтелект цієї Людини.

Світла пам‘ять!

Rest in peace, Mr. President.

                                                 Микола Олексін, випускник ФПвН, 2020 р.

Аватарки могилянських спільнот, каналів, студорганізацій одна за одною стають чорно-білими...

У цій віртуальній солідарності - реальне визнання і підтвердження того, якою важливою, потрібною і цінною була для спільноти Академії постать Андрія Мелешевича - людини неймовірної сили духу, професіонала і лідера, який глибоко любив Могилянку.

Дякуємо!

Щиро співчуваємо усім близьким, рідним, колегам і друзям.

Світла Вам пам'ять, Андрію Анатолійовичу…

                            Культурно - мистецький центр НаУКМА

Сьогодні вся Могилянка понесла колосальну втрату – помер Андрій Анатолійович Мелешевич, один із символів того університету, в який я вступав і який у мене залишиться в пам‘яті.

Пам‘ятаю, як я радів тому, що він додав мене, фреша ФПвН, у друзі на ФБ у 2017 році, тому, як привітав мене з Днем народження.

Але найприємніший спогад – те, як він підтримав мене в коментарях під постом, де я скаржився, що не можу знайти роботу.

Андрій Анатолійович багато зробив для НаУКМА, і я впевнений, у більшості він викликав величезну довіру і повагу.

Світла пам‘ять, нам дуже Вас не вистачатиме.

                                                 Даніель Нікітін, студент НАУКМА

Вересень 2014 року. Донецьк. Конфлікт на сході якраз набирає обертів, але ми все ще маємо надію, що цей жах скоро закінчиться.

Я мала виходити на навчання на другий курс економіко-правового факультету ДонНУ, але через вищенаведені обставини навчання все не починалося. Тоді не було ніяких інформаційних кампаній для тих, кто опинився в такій ситуації, як і не було особливої підтримки чи інформації для внутрішньо переміщених осіб загалом.

Я не могла просто сидіти, тому почала писати листи в університети в інших областях. Ніхто мені не відповідав.

Одного вечора, на сайті Могилянки я знайшла поштову скриньку Андрія Анатолійовича і написала йому листа: про себе, свою ситуацію, бажання продовжити навчання. Майже одразу я отримала відповідь: «Чекаю на вас у понеділок. Не затримуйтеся, бо навчання вже почалося». Речі були зібрані за вихідні. Я переїхала в Київ, де завершила своє навчання в Могилянці.

Я не знаю, як склалося б моє життя, академічне та професійне, якби не той мій сміливий лист і не підтримка Андрія Анатолійовича. Дякую.

Світла пам’ять.

                                                   Ганна Дудінська

Андрій Мелешевич був першим могилянцем, якого я побачив у своєму житті, коли у день подачі оригіналів на бакалаврат приїхав до Києва.

Так сталося, що мені було відомо, хто це, і оскільки я не знав дороги від метро Контрактова до КМЦ, я просто вирішив піти за ним.

Так, він став людиною, яка буквально показала мені шлях до університету, що сформував мене. І ця асоціація залишиться зі мною.

Світла пам'ять.

                                               Гліб Родченко, випускник 2018 факультет гуманітарних наук

На кожному році навчання є викладачі, пройшовши яких, ти стаєш повноцінним бакалавром в Могилянці. Одним із таких був пан Андрій Мелешевич.

На третьому курсі, один із найважчих предметів політології - «Порівняльне конституційне право». І скласти цей предмет - ой, як не просто: сократівський метод ведення дискусій, письмові роботи, купа англомовних джерел юридичного спрямування. На останній лекції ми говорили про новий конституціоналізм, сім‘ю та життєві цінності. І вона запам‘ятається мені найбільше.

Дякую, що формували молодих українських політологів, це були дійсно фундаментальні знання, які залишаться назавжди. Це дійсно величезна втрата для спільноти.

Світла пам‘ять, пане Мелешевич. Спочивайте з миром.

                                               Софія Осовська

На жаль, мені так і не випала честь вчитися у Андрія Анатолійовича, але навіть того як про нього відзивалися старшокурсники було достатньо, щоб зрозуміти, що цей викладач любив свою роботу, спілкування зі студентами і віддавав усього себе їм.

                                               Ангеліна Кавулич

Ось коли Могилянка справді стає трохи "не та" – коли йдуть такі визначні для неї люди.

                                                 Ден Береговий, випускник НаУКМА

Неймовірно сумно за втрату пана Мелешевича.

Починаючи з 2014 року Могилянка дійсно далеко розвинувся, проживала свої золоті часи і навчатись у ці роки для мене було великою честю.

Світла пам'ять, Андрію Анатолійовичу!

                                           Олександр Калінчук, випускник НаУКМА

Ladies and gentlemen,

we received the extremely sad news of the departure of Professor Andriy Meleshevych, one of the co-creators of the School of Ukrainian Law and the eager propagator of scientific cooperation between Jagiellonian University and the Mohylan Academy in Kiev.

Eternal memory…

                                 Szkola Prawa Ukrainskiego WPIA UJ

Дуже сумна новина. Жахлива.

Хоча я майже не знав пана Андрія, він справив на мене дуже сильне враження.

Я спілкувався з ним лише раз - але як! Він запросив мене на розмову в коментарях до мого розчарованого посту про магістерку в НаУКМА у 2019 році. І я прийшов.

Ми сиділи в його кабінеті годину чи більше - він в потертих джинсах і кросівках, я при параді (бо ж до Президента прийшов!) - і щиро розмовляли про проблеми кафедри, плагіату, про ставлення до освіти студентів і викладачів.

Пан Андрій був готовий чути критику, поважав нижчих за статусом і мав власну позицію. Світла пам'ять.

                                               Богдан Прохоров, випускник ФЕН, 2019

Це було в часи до онлайн навчання, коли по заметеному Києву дістатися університету було подвигом. У цьому був Андрій Анатолійович - у всьому, що він робив завжди було thoughtfulness. Лише місяць тому я була гостьовим спікером його курсу (уже онлайн), але навіть на відстані він міг передати увагу до людей та деталей. Ми домовилися зустрітися, але не встигли.

Спочивайте з миром, Вчителю.

                                                 Тетяна Шевчук

З передвиборчих плакатів 2020 року

Могилянка на все життя

Не пригадую я най-найпершого враження від знайомства з Андрієм Мелешевичем. Напружена і наповнена новими людьми була поїздка містами США в 2005 році. Але вразив, назавжди запам’ятався один момент.

Тоді, під час Могилянської поїздки Східним узбережжям США з розповідями про Академію, про Помаранчеву Революцію зупинялись ми в родинах українців. У Вашингтоні на декілька днів мене прийняла сім’я Мелешевичів. Невелика скромна квартира і Андрій, який турбувався де посадити, чим пригостити. Одного дня випадково почула я кінець не дуже простої і приємної розмови із запитанням дружини: “Що ти так бабраєшся з тою Академією?”. І у відповідь красномовна сильна Андрієва мовчанка з якою не раз мені потім довелося зустрітись. І він вперто продовжував “бабратись з Академією”. Зокрема, привозити американських студентів до КМА на літні школи, знайомити з Україною.

Під час одного з таких приїздів почув від В.Брюховецького: “А спробуй податись на конкурс декана правничого факультету” . Мало того, що факультет тоді переживав кризу, рік був без декана, розрізнений, так ще Андрія Мелешевича вдома очікували свіжі пропозиції tenure від декількох університетів в США. Тому не простим стало рішення взяти участь у конкурсі. А почавши, перфекціоніст Мелешевич не міг не поставитись до цього з відповідальністю, вперше в історії новітньої могилянки запропонувати проведення дебатів серед кандидатів і, нарешті, виграти. Виграти, щоб отримати ще складніший остаточний вибір. Пам’ятаю це, бо як віце-президент з міжнародного співробітництва, спілкувалась тоді з ним досить часто.

І він залишив в Америці роботу, сім’ю, щоб повністю присвятити себе Могилянці. До останнього подиху.

Українська школа політичних студій. Крим. літо 2007

Викладач - Андрій Мелешевич, декан факультету правничих наук НаУКМА

 На зустрічах під час виборчих перегонів 27.10.2014

Перші місяці президентства. 2015

Навалилось все зразу. І стратегія з 300-ма бажаючими учасниками до обговорення, і 400-ліття, і 200 мейлів на день, бо ж рік як Могилянка була без президента і накопичилось багато питань, і вирішення "поточних" форс мажорів, як от бажання втулити "фонтан Сковороди" одіозного архітектора на Контрактовій, і треба це "розгрібати", бо не тільки Подільська спільнота, а й Могилянська повстала. Тоді все вдалось. На жаль, не без наслідків для здоров'я.

 До інавгурації президента, оголошення-запрошення всіх могилянців до спільного стратегування. 23.12.2014

Цінності

В стратегуванні 2015, здається, чи не найдовше в загальній групі зайняло обговорення і погодження Місії, Візії та Цінностей Могилянки. З особистою координацією і участю президента. Де кожне слово, кожна літера по десять раз перероблялись, перепогоджувались. І цінності - спільнота, особистість, демократія, лідерство, гуманізм - були глибоко в душі А. Мелешевича, в кожному його вчинку.

Після роботи в групах за напрямками, зведення стратегії, координацію фінальних зустрічей з його завершення також провадив Андрій Мелешевич

 "Могилянка" не просто слово. Стратегічна сесія по цінностях. 04.02.2015

“Фонтан Сковороди”

25 березня 2015 року. Зустріч могилянців, представників подільської спільноти та мера Києва В.Кличка з командою для з'ясування питання чому з'явився зелений паркан на Контрактовій, кому потрібен фонтан “одіозного архітектора Миргородського”, чому все робиться в секреті. В результаті зустрічі діалог громади і міста почався, а фонтан, все ж не був побудований.

А перед цим.. був день, коли Андрій Мелешевич побачив зелений паркан біля пам’ятника Сагайдачному, і публічно підняв питання про те, що ж за тим парканом планують побудувати. Далі був день, коли один з колишніх представників могилянської спільноти організував зустріч з мером Києва і за п’ять хвилин до зустрічі повідомив Мелешевича про те, що він “пообіцяв меру допомогу президента НаУКМА у встановленні фонтану”. Це було вперше, коли я бачила президента розлюченим. І все одно, не при свідках, а вийшов з цією особою за двері і вже там висловив своє ставлення до обіцянок від імені президента. Далі були непрості переговори з мером і його командою за участі архітектора. Переговори, в яких президент не пообіцяв встановити фонтан, а взяв на себе ініціативу організувати діалог між адміністрацією Києва, інвестором, громадами Подолу, Києва, самої Могилянки. Були зустрічі президента з представниками Могилянської спільноти, які по різному і непросто ставились до такої ініціативи президента, часто підозріло, знаючи, що перші зустрічі відбулись зі “стороною архітектора”. Але відбулось налагодження діалогу і всередині Могилянської спільноти і з громадськістю.

Центр психічного здоров’я та психосоціального супроводу

Ще до своєї інавгурації, до початку роботи, в грудні 2014 переслав мені президент великого листа англійською. З рекомендацією подивитись на цей проект і проговорити з Богдановим. На той момент було всього 9 місяців до 400 річчя, про яке ще й не починали думати, потреби створення відділу, стратегія, сотні інших питань. Подивилась і відклала на потім, як цікавий, важливий, але не найтерміновіший проект. Після третього нагадування президента довелось зануритись. І так, це був перший проект, підтриманий Інфопульс, Олексієм Сіговим. О.Сігов, почувши про проект, на першій же зустрічі погодився підтримати ремонт і облаштування приміщень для центру. Це був перший науковий центр, що відкрився в нещодавно переданих приміщеннях на Глазунова. Центр, який допоміг і допомагає тисячам захисників України і їх родинам, переміщеним особам. Центр, який підготував сотні фахівців з психосоціальної підтримки для всієї України, підготував групи фахівців для всіх шкіл України. І центр, який визнають іноземні шановані партнери. І не останнє, це центр, який приносить найбільше грантових коштів могилянці на науку.

Відкриття центру психічного здоров’я та психосоціального супроводу на Глазунова. Фото відкриття

Благодійний вечір. Благодійний вечір 01 жовтня 2015. Вручення дипломів Могилянського братства

Людина, якій завдячує Мазепин/Староакадемічний корпус своїм порятунком.

На початку 2016 року, коли стало відомо про грант Посольського фонду США зі збереження культурної спадщини (AFCP) я йшла на зустріч з президентом з метою відмовити його подаватись на цей грант в тому році. Могилянка була не готова. Не було плану, проектної документації, команди, нічого, що давало б не те, що впевненість, а й імовірність перемоги. Ми елементарно не проходили базові вимоги.

І сама не зчулась, як погодилась стати координатором проекту.

Так, того року ми не виграли. Але це стало стартом, стартом до створення робочої групи, розробки концепції майбутнього Мазепиного корпусу, проектної документації, включення до програми фінансування Державних Інвестиційних Проектів України і, нарешті, міжнародної перемоги AFCP в 2019 році. Перемоги, в якій Мазепин корпус знаходиться поряд з такими пам’ятками як найбільший в світі римський амфітеатр ІІІ ст. в Тунісі, фортифікована церква XIV ст. в Молдові.

Окремої історії заслуговує участь президента в отриманні коштів державного інвестиційного проекту. Всі 'захисти' перед МОН і міжвідомчою комісією, виступи перед міністрами та депутатами - від першої особи.

Дякую, Андрій Мелешевич, що Мазепин корпус врятовано. Фундамет-стіни укріплено і гідроізольовано, дах замінено. Решта - питання часу

з Послом США в Україні. Вітання з перемогою Мазепиного корпуса в конкурсі AFCP

Зліва направо Шон О’Хара - аташе з питань культури Посольства США в Україні, Андрій Мелешевич - президент НаУКМА, Директор AFCP, Ольга Любинецька - посольство США в Україні, Катерина Максим - координатор проекту реставрації, Лариса Човнюк - керівник міжнародного відділу НаУКМА

Фреска

Знайти, зрозуміти наявність, збереженість фресок в Мазепиному корпусі були ще ті пригоди, але сьогодні про одну.

На той час ми вже зрозуміли, що на першому поверсі в кожному навчальному класі був фресковий розпис 17 ст. десь 2,5*3 м. Всі, крім одного, відкриті. А один закритий дошками в 1990-х через поганий стан, неможливість реставрації, для збереження до кращих часів. І от прийшов час. Андрій Мелешевич не один раз мені нагадував, щоб я не забула покликати його і фотографів на цей історичний момент.

На відкриття фрески зібралось людей двадцять - тридцять. Реставратори в розпачі настільки, що перед відкриттям вигукують: 'Навіщо так офіційно? Президент! Фотографи! Там нічого вже нема! Все давно обсипалось!'

І негайна відповідь президента: "Якщо так, то тим більше потрібно, щоб нас було багато! Ми всі побачимо чи там щось є." І яке особливе було відчуття і спільне "Ах!!!", коли з-під дошки, яка захищала, відкрився один з найособливіших унікальних оригінальних розписів 17 ст (без втручання в 19 ст після пожежі 1812)! “Хрещення господнє”.

Процес відкриття фрески в 11 липня 2017 року

Фреска “Хрещення Господнє”, відкрита 11 липня 2017 року

Фундація могилянки в Канаді

'Неможливо'' казали всі.

"Що вже перевіряти? Вже двадцять років перевіряли і Брюховецький і Квіт".

"Та неможливо створити фундацію в Канаді. Не дозволяє канадський уряд виводити благодійні кошти за межі країни. Колись давно це вдалося двом українським фундаціям, і все. Все одно доведеться через партнерів в Україну кошти перераховувати".

"Давай спробуємо подивитись, можливо чи ні?", запропонував Мелешевич. Не дав завдання, а саме запропонував перевірити. Цей аспект роботи з ним був не простий. Він не давав завдань чи доручень. Він пропонував звернути увагу, подивитись. Завдання і цілі собі доводилось ставити самостійно.

І от після виходу за перший і другий рівень контактів, які переконували 'неможливо'', "не гайте час" вже третій рівень, юрист в Канаді, Тарас Куліш: "Звісно можливо! Це довго, забирає до року підготовки документів і бюрократії, але це цілком законно і прийнятно. Я за рік оформлюю декілька таких фундацій для різних країн". На жаль, складна хвороба президента затримала майже на рік зустріч з людиною, яка могла довести 'можливо', розгляд кандидатів до Наглядової ради і , нарешті, прийняття рішення - Фундації в Канаді бути!

І на цей момент липня 2021 року всі документи на реєстрацію подані. Очікується рішення.

Люди і переконувати

Так, мене це бісило. З управлінської точки зору це гальмування процесу і розвитку. Але Мелешевич принципово не хотів наказувати, примушувати щось робити. Йшов складнішим шляхом, шляхом переконання: "Я президент університету. Я не можу наказувати. Я повинен переконувати".

Катерина Максим

випускниця НаУКМА 1996, віце-президент з міжнародного співробітництва 2004-2008, керівник відділу стратегічного розвитку 2015-2017, координатор проекту реставрації Староакадемічного корпусу 2017-2020

Українська Вища школа та правова наука зазнали непоправної втрати. Пішов з життя Андрій Анатолійович Мелешевич.

Ми познайомилися в 2014 році під час ІІІ Літня школа "Верховенство права і конституціоналізм". Він одразу справив надзвичайне враження своєю особливою харизмою та підходом до комунікації зі студентами. Відкритий, щирий, усміхнений, демократичний, надихаючий, оптимістичний. Він був уособленням західного професора, що дисонувало з попереднім досвідом українського студентства. Коли ми зустрілися наступного разу через два роки під час V Літня школа "Верховенство права і конституціоналізм" Андрій Анатолійович був уже Президентом Могилянки.

Вражаючим було те, що коли він зайшов до зали, то я зустрів його незмінним, таким же відкритим, доступним і щирим. Здавалося, що з яким би питанням до нього не звернувся, то завжди отримаєш допомогу, або важливу пораду. Спілкування з ним завжди було надихаючим і після його рукостискання хотілося далі з новим поривом продовжувати займатися наукою.

Незважаючи на те, що я був аспірантом іншого вузу, його турбота про мою наукову долю була непідробною, а реакція на повідомлення про мій захист дисертації кратно примножила відчуття щастя в ту незабутню весну 2017 року.

Кілька років потому Андрій Анатолійович, будучи Президентом НаУКМА, запропонував написати рецензію на дипломну роботу його студентки Дар'ї Таранець на тему: «Судові функції Палати лордів та Верховного Суду у Великій Британії". Для мене була велика приємність рецензувати таку блискучу роботу. Для мене було великою честю отримати від Андрія Анатолійовича таку пропозицію.

Ми неодноразово комунікували і обмінювалися книгами та думками з приводу питань, які нас турбували. Звичайно, з Андрієм Анатолійовичем хотілося спілкуватися, отримувати додаткові знання, чути цікаві думки про правову теорію та вітчизняну освітню практику. Він умів слухати і надихати. Він був чудовим фахівцем, педагогом, патріотом і непересічною людиною.
RIP

P. S. В моїй пам’яті Андрій Анатолійович назавжди залишиться таким, яким він був влітку 2014 року на Манявському водоспаді. Щирим, доброзичливим, усміхненим, оптимістичним, професіоналом, який дивився в майбутнє і прагнув зробити його якомога кращим.

Олексій Бруслик
к.ю.н., науковий співробітник Інституту державного будівництва та місцевого
самоврядування НАПрН України

Андрій Мелешевич поставив свій український патріотизм понад усе і повернувся в Україну, щоб викладати, консультувати, досліджувати і писати в НаУКМА. Його відданість верховенству права та освітнім реформам в Україні була очевидною в його непохитній прихильності розвитку НаУКМА як інституції світового рівня та себе як провідного вченого сучасної України. Особисто я вдячний моєму колезі та науковцю сучасної України Андрію Мелешевичу за те, що він запросив мене до НаУКМА, аби допомогти його розвитку як університету світового рівня. Ми разом працювали над проєктами, які стосувались розвитку демократії та верховенства права в Україні. Також мені пощастило викладати з ним декілька навчальних курсів. Ідеї Андрія Мелешевича, викладені як у письмовій, так і усній формі, з питань верховенства права, конституціоналізму та інших важливих питань інтеграції сучасної України в цивілізований європейський світ надихали мої власні дослідження та публікації.

Мені завжди бракуватиме – його людяності, гумору та компанійськості.

Тарас Кузьо, Професор кафедри політології НаУКМА, співробітник Інституту зовнішньої політики, Школи передових міжнародних досліджень, Університету Джона Хопкінса та автор «Війни Путіна проти України» (2017, 2019), «Криза в російських дослідженнях?» (2020), та «Російський націоналізм та російсько-українська війна» (січень 2022) і співавтор книги «Джерела політики великих держав Росії: Україна і виклик європейському порядку» (2018).

Дуже прикро, що так передчасно у вічність йдуть найкращі з нас. Україна втратила неймовірну Людину. За своє, на превеликий жаль, недовге життя він встиг зробити дуже багато для розвитку нашої країни, запалити тисячі сердець і створити можливості розвитку для тисяч і тисяч людей.

Для мене була велика честь працювати із Андрієм Мелешевичем, вчитися у нього, разом робити важливу справу розвитку юридичної освіти в Україні, яку він усіма силами просував. Дуже боляче втрачати такого ціннісного колегу, якого цінуєш і любиш як близького друга.

Зараз згадав, як пізно вночі я повертався додому в метро і на Льва Толстого зайшов до вагону, в якому вже сидів і щось читав пан Андрій. Тоді ми із ним встигли обговорити багато важливих справ по дорозі до Іподрому. Він був справжнім, відвертим і надавав значення справді важливим речам.

Нещодавно він готувався до викладання порівняльного курсу із запобігання та протидії корупції, і ми домовились, що я передам йому кілька свіжих книжок із аналізом добрих практик з різних країн. Домовились, що зустрінемось в Голосіївському парку на спільну прогулянку. Дуже прикро, що ми це не встигли зробити, як і багато-багато чого іншого...

Велика втрата для України... Він був великою Людиною.

Світла пам'ять. І хоча його з нами більше немає в нашому світі, його справи й ідеї будуть жити і розвиватися.

                                 Артем Шаіпов

Важко у це повірити, та відійшов у вічність Andriy Meleshevych.

Один із найбільш достойних людей та вчителів, які супроводжували мене по житті.

Досі пам'ятаю знайомство 16-річного першокурсника Могилянки з деканом правничого факультету під час організації судових дебатів з європейського права, його настанови та лідерство.

Згодом він був моїм викладачем, науковим керівником та безпосереднім прикладом для наслідування як правника.

Після Революції він взяв на себе керівництво усією Академією та завжди глибоко переживав усі успіхи та поразки рідних випускників. За їхні принципи та цінності переживав до останнього.

Спочивайте з миром, Андрію Анатолійовичу.

Вас нам дуже не вистачатиме.

                       Максим Костецький, адвокат, випускник НаУКМА, 2014

Невимовно важко, коли дуже раптово обривається життя людини, яка була ментально надзвичайно близькою.

На жаль, у нас не було спільної фотографії, я дуже хотіла, щоб ми її зробили буквально через 2 місяці на Конвокації. У моїй пам'яті завжди виринатиме промова при вступі у 2017 році, геніальна фраза про те, що якщо "дошка оголошень порожня, то у такий університет вступати не варто".

Ваша дошка сьогодні не порожня і ніколи не була, а це чудове свідчення того, якою Людиною Ви були і залишаєтесь у серцях могилянців і рідних людей.    

Дякую за те, що завжди відкликались на будь-які запрошення, дякую за жарти у стінах Могилянки.

Спочивайте з миром! Щирі співчуття всім рідним і близьким!

Емма Бродіна, студентка НаУКМА, 2017-2021

Дуже сумна звістка. Від нас пішов пан Андрій Мелешевич. Царство Небесне прекрасній людині, найкращому президентові НаУКМА, мудрій та небайдужій людині. Царство Небесне Андрію Мелешевичу. Ви самі знаєте, як ми Вам усі щиро вдячні за Вашу діяльність на благо Академії. Спочивайте з Богом! Сьогодні і надалі усі студенти будуть молитися за упокій Вашої доброї душі.

                           Богдан Хоменко

Світла пам'ять

Спочивайте з миром, Андрію Анатолійовичу

Я виконаю свою обіцянку і вступлю до Syracuse University

                   Артем Халімовський

З його дзвінка влітку 2014 року почалось моє навчання в Могилянці, як і багатьох інших правників.

І тут на фото під час випуску 2018 року він посміхаючись мені сказав: "Заріно, а я пам'ятаю як телефонував вам на вихідних з дачі і запрошував вас до нас, коли ви вже подали документи до КНУ, і як довго ми говорили з вашою мамою про те, чому варто забрати документи до Могилянки за день до закінчення прийому".

І ці спогади напевно найкраще описують Андрія Мелешевича, яким він був всі 6 років мого навчання - як людину, яка завжди думала про своїх студентів. А ще як людину, яка втілювала найбільші цінності Моглянки і на яку було варто рівнятись.

Спочивайте з миром!

                               Заріна Халімон, випускниця ФПвН, 2020

Сьогодні перестало битися серце третього Президента НаУКМА Андрія Мелешевича.

Видатний правник, політолог, професор та декан правничого факультету, він невтомно працював задля розвитку університету та вклав у нашу alma mater частину себе.

Його відданість ідеалам та цінностям Могилянки вражала. Приклад пана Андрія назавжди залишиться у серцях багатьох із нас.

Студентська Колегія висловлює щирі співчуття родині, колегам та усім, кому пощастило бути знайомим із такою світлою людиною.

Вічна пам'ять.

       Студентська Колегія НаУКМА

Є такі вчителі

До яких тягнешся і тягнешся, допоки ви не стоятимете на одному пагорбі, мовчки, і в цій тиші буде все зрозуміло.

Такі вчителі, з якими навіть у незнайомстві вам обом відоме це сакральне "щось" про світ.

Такі вчителі, від котрих слова лунають ніби іншою мовою, вигадливою, барвистою, заплутаною, без жодних мовних законів, та від того – справжнішою, ніж в усіх інших.

Такі вчителі, які зовсім не вчителі і такі, яких не зобразити і не описати.

Є такі вчителі, а потім їх немає…

                           Даша Черкасенко, студентка НаУКМА

Коли познайомився з паном Андрієм - не думав, що Президент університету може вільно спілкуватись в ФБ, мессенджерах та коментувати твої дописи. Для мене пан Андрій став уособленням Могилянки. Хочу подякувати йому за його підтримку не тільки діяльності ACREC, до створення якого він був безпосередньо причетний, але й мене, як особистості.

Спочивайте з миром

                           Андрій Білецький, Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції НаУКМА

Дуже прикро. Від нас пішов один з моїх улюблених викладачів.

Андрій Мелешевич завжди викликав оптимізм і заохочував глибше осмислення усього на світі.

Пам'ятаю його суперкрутий курс про боротьбу з міжнародним тероризмом. Це був дуже насичений, драматичний та неочікувано веселий час.

А ще якось ми від ФСНСТ подарували футболку Супермена пану Андрію і запросили його зіграти роль супергероя на святі нашого факультету - і він охоче погодився. Було хвацько.

І от, здається, зовсім нещодавно, минулого літа я мав змогу поспілкуватися з ним на КМЦ. Попри всі бюрократичні перипетії в Академії, попри проблеми з здоров'ям ані на секунду він не втрачав свого особливого почуття гумору.

Вічна пам'ять.

                         Дмитро Прокопчук, ФСНСТ, політологія 2011, журналістика 2013

Приєднуйтесь до творення Віртуальної Книги пам'яті Андрія Мелешевича. Поділіться своїми спогадами, історіями, фотографіями -  всім, що допоможе зберегти пам'ять про нього.

укр

eng

Andriy A. Meleshevych