Архів новин 2004 - 2012
Про старти, страх і студентів
Стаття у «Дзеркалі тижня» Почесного президента НаУКМА, керівника Науково-аналітичного центру тестувань НаУКМА В’ячеслава Брюховецького
Почесний президент НаУКМА В’ячеслав Брюховецький розповідає про тестування і про НаУКМА
«Дзеркало тижня»
№ 28 (707) 2 — 8 серпня 2008
Згадався радянський анекдот розпалу «холодної війни».
Оголошено чемпіонат серед керівників держав світу з бігу на 100 метрів. Проте записалися до участі лише Рональд Рейган і Леонід Ілліч Брежнєв. Переміг у забігу Рейган.
Наступного дня в американських газетах з’являється інформація: «Відбувся чемпіонат світу з бігу на 100 метрів серед керівників держав. Блискучу перемогу здобув наш президент. Радянський Союз, представлений генеральним секретарем Брежнєвим, у черговий раз продемонстрував свою неспроможність, посівши в забігу останнє місце».
Радянські ж газети розповіли про подію так: «На чемпіонаті світу серед керівників держав у складній напруженій боротьбі керманич нової історичної спільності — радянського народу, тричі Герой Радянського Союзу Леонід Ілліч Брежнєв посів почесне друге місце. Президент США, демонструючи загальний занепад американського імперіалізму, виявився передостаннім».
І згадалося мені це після прочитання двох текстів в Інтернеті.
Перший — на сайті NEWSru.ua — під заголовком «Експеримент Міносвіти з тестування абітурієнтів провалився» малює хаотичну картину некерованості вступною кампанією і пов’язує це «з численними перешкодами, серед яких і недоліки самої системи, і людський чинник. Зокрема, керівництво багатьох вузів чинить опір нововведенням, які руйнують методи вступу, що склалися, і створюють ґрунт для корупції».
Прикро стало за такий нефаховий присуд анонімного журналіста. На моє глибоке переконання, цьогорічна вступна кампанія продемонструвала величезні потенційні можливості відбору студентів за тестами. Це, безперечно, велике досягнення Міністерства освіти і науки та Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО). Тотальне тестування для всіх охочих випускників шкіл, які вирішили стати абітурієнтами, — завдання трудомістке, надзвичайно складне. І створення тестових завдань, і визначення технології виконання та перевірки їх, і організаційні заходи щодо забезпечення таємниці тестів та проведення самого процесу тестування — все це було здійснено в цілому успішно. Не побачити того, як розвинулася за останні роки ідея незалежного тестування в Україні, як вона зміцнюється й набирає фундаментальності, здатен тільки засліплений або заанґажований неприйняттям будь-якого прогресу в цій сфері сторонній спостерігач.
Звичайно, наступним кроком мав стати вдумливий і неупереджений аналіз як позитивів цьогорічного тестування, так і його проблем та негараздів. Національний університет «Києво-Могилянська академія» від самих початків впровадження ще експериментального добровільного незалежного тестування підтримував ці зусилля і завжди враховував одержані результати у визначенні вступного рейтингу своїх абітурієнтів. Проте, вважаємо ми, цьогорічне проведення зовнішнього незалежного оцінювання слід розглядати не як завершений процес, а лише як перший крок на непростому тривалому шляху створення ефективної системи проведення вступних випробувань до вищих навчальних закладів. Отож я направду був сприкрений і навіть обурений текстом з NEWSru.ua.
Але вже наступного дня після появи цього тексту на сайті УЦОЯО з’явився ще один на цю ж тему, який переконав мене в тому, що таки цьогорічний експеримент Міносвіти з тестування абітурієнтів провалився. Йдеться про «ЗАЯВУ Українського центру оцінювання якості освіти», присвячену внутрішньому конкурсному відбору абітурієнтів в НаУКМА. Я залишаю тут без розгляду смішні погрози УЦОЯО, що ніхто не має права використовувати (а в даному разі — подумати тільки! — ще й перевіряти) тести, складені ними. Ні, панове, країна хоче знати, чи достовірними методами визначають здібності її дітей! Ці тести є публічними (до речі, оплачені з наших податків) і тому підлягають оцінюванню як фахівцями, так і громадськістю. Тому УЦОЯО повинен би дякувати за будь-яку додаткову їх апробацію. Так, ми запропонували абітурієнтам ті тести, які вони вже виконували в процесі проведення зовнішнього незалежного оцінювання. Тобто вони вже були знайомі з ними, і нас цікавило, які результати вдруге покажуть випускники шкіл.
Далі УЦОЯО звинувачує НаУКМА в тому, що ми довільно вибрали тестові завдання і запропонували, наприклад, з математики 90% задач, які віднесені до найскладніших категорій. Але ми й не збиралися вибирати найлегше. Повторюю, ці завдання вже були знайомі абітурієнтам і вони би мусили знати на них правильні відповіді, які УЦОЯО оприлюднював на своєму сайті.
І присуд УЦОЯО: «будь-яких підстав для порівняння результатів, отриманих абітурієнтами під час зовнішнього оцінювання та внутрішнього конкурсного відбору в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», немає». Чи не нагадує цей упереджувальний висновок (бо ми ще ніде не оприлюднювали своїх спостережень, не інтерпретували їх) приказку про шапку, що горить?.. УЦОЯО навіть не звернувся до нас із проханням познайомитися з даними експерименту. От це і є найпечальнішим. Керівництво центру безапеляційно вважає, що в повному обсязі якісно виконало завдання, поставлене перед ним. Його не цікавить інша думка, інша інтерпретація результатів. Більше того, в обговоренні «Умов прийому студентів» на наступний навчальний рік, в якому автору цих слів доводилося брати участь, немає навіть натяку на якесь удосконалення процесу зовнішнього оцінювання. Просто консервується те, що було здійснено цього року, і контроль Міністерства стає тотальнішим і жорсткішим. А це означає, що УЦОЯО не бачить ніякої потреби поліпшувати своє тестування, віднаходити можливості для адекватної оцінки здібностей абітурієнтів, в чому насамперед зацікавлені вищі навчальні заклади. Отож, у такому разі можна цілком бути впевненим: тестування таки провалилося...
А тепер по суті нашого експерименту. До НаУКМА традиційно впродовж усіх 16 років вступали абітурієнти дуже високого рівня освіченості, визначити здібності яких за методикою УЦОЯО неможливо, оскільки вона будується виключно на репродуктивній базі, тобто перевіряє тільки суму знань, засвоєних у школі або «натасканих» репетиторами. Згідно ж із Законом України «Про вищу освіту» (ст. 44, п.1) «Прийом осіб на навчання до вищих навчальних закладів здійснюється на конкурсній основі відповідно до їх здібностей». Ми пішли строго за законом та за вимогами «Умов прийому до вищих навчальних закладів України», які затверджені наказом міністра освіти і науки №1172 від 25 грудня 2007 р. В абсолютній відповідності до п.15 цих «Умов» ми й запровадили цього року внутрішній конкурсний відбір студентів, про що вчасно проінфомували МОН і не одержали жодного заперечення. Крім того, Статутом НаУКМА визначаються дві робочі мови — українська й англійська, якими зобов’язані володіти всі студенти. Перевірка рівня володіння англійською мовою також покладалася на наш внутрішній конкурсний відбір. Студентами НаУКМА стають ті, хто набрав найбільшу кількість балів — до суми результатів двох сертифікатів незалежного зовнішнього оцінювання додавався результат нашого внутрішнього конкурсного відбору (до речі, останній становить лише 8—10% відсотків загальної оцінки). І от 1 липня 2008 року, тобто за два тижні до призначеної дати проведення внутрішнього конкурсного відбору, міністр освіти і науки надіслав листа, де пропонував у триденний термін переглянути умови прийому студентів у НаУКМА. Нами через два дні були надані всі необхідні роз’яснення фактичного і юридичного характеру щодо правомірності наших дій та відповідності їх і законодавству України, і наказу самого міністра. Відповіді і на цей наш лист ми також не дістали.
Тут слід, бодай побіжно, розповісти про систему вступних випробувань у НаУКМА. Від 1992 року ми приймаємо студентів виключно за своїми тестами. Вони не застигла даність, а свого роду організм, який розвивається разом із Могилянкою. Здійснювалося багато експериментів у пошуку оптимальної моделі тесту, яка б дозволяла не тільки і навіть не стільки перевіряти суму знань абітурієнта, а насамперед його здібності, його спроможність навчатися саме в НаУКМА. Ми від самого початку розуміли, що тести самі по собі не є панацеєю. Це лише один із видів звичайних іспитів, які можуть відбуватися в усній чи письмовій формі, або ж і у вигляді тесту. Не велика проблема — скласти тестові завдання. Їх, до речі, існує вже сотні тисяч. Нас же цікавить комбінація тестів з різних предметів, яка б дозволяла виявити ті здібності, які ми хочемо бачити в наших студентів. І приблизно десять років тому така модель була в цілому сформована. Вона нині задовольняє нас, хоча щороку уточнюється й удосконалюється.
Тест НаУКМА складається із семи модулів: українська й англійська мови, математика, правознавство, історія Києво-Могилянської академії, а також два вибіркові: література або історія, хімія, фізика або біологія. Завдання одні й ті самі для всіх абітурієнтів, незалежно від спеціальності, на яку вони вступають (лише підрахунок балів ведеться по-різному). Виключно анонімні тести (їх зашифровує сам абітурієнт) складаються із 178 питань і виконуються протягом 3,5 години. Після цього за присутності абітурієнтів, батьків, представників ЗМІ, зрештою — всіх цікавих тести публічно перевіряються через спеціальне сканування без втручання людини. І автоматизована система обрахунку результатів видає списки з кількістю балів, які одержав кожен абітурієнт. На них і будується рейтинг, за яким визначаються ті, хто вступив до НаУКМА. Як правило, тестування починається о 8.30 ранку, а всі списки з результатами його вивішуються вже о 16 годині (прошу запам’ятати цей часовий орієнтир). Хоча весь процес перевірки автоматизований і абсолютно прозорий, ми ще задовольняємо право кожного охочого абітурієнта на апеляцію. Після завершення розгляду апеляційних заяв видається наказ про зарахування студентів. За шістнадцять років не було жодної скарги або навіть натяку на якусь корупцію і при вступі, і під час навчання в НаУКМА. Немає нарікань і на якісний рівень наших студентів та випускників.
Такий досвід мав би прислужитися. Проте лише на початках своєї діяльності Центр тестових технологій взяв за основу наше тестування (навіть територіально тоді Київський регіональний центр тестових технологій розпочинав свою діяльність в Могилянці), але далі, особливо з приходом до керівництва центру пана Лікарчука, шляхи розійшлися. НаУКМА з розумінням поставився до методики, вибраної УЦОЯО. Повторюю, ми сприймали це як перший крок, після якого буде проведено ретельний аналіз і визначено шляхи вдосконалення. Отож, коли цього року з’явилася унікальна можливість допомогти УЦОЯО глибше простудіювати і продуктивність, і ефективність, і відповідність законодавству України їхньої методики, ми вирішили провести незалежний експеримент і повторити тестові завдання, які абітурієнти вже виконували і що з ними частково могли познайомитися на сайті УЦОЯО під час підготовки до вступу. Звісно, крок цей був ризикований, адже за ретельної «домашньої роботи над помилками» абітурієнти мали би показати стовідсотково високі результати.
Які ж цілі ми перед собою ставили? По-перше, проаналізувати, наскільки тривкі знання, що їх продемонстрували випускники шкіл під час незалежного зовнішнього оцінювання. По-друге, який рівень цих знань, тому що методика рейтингування, використовувана УЦОЯО, свідомо або нехай навіть мимохіть, але іґнорує реальне виявлення рівня знань, а віддає перевагу відносному їх оцінюванню (таке враження, що це здійснюється, аби приховати незадовільний якісний стан шкільної підготовки). Нарешті (це вже була надмета НаУКМА) нас цікавили абітурієнти, які повторять свої високі результати або навіть покажуть вищі. Це, між іншим, одна з потенційних компетентностей бажаного нам студента — серйозне ставлення до навчання. Якщо абітурієнт, виконавши завдання НЗО, навіть не подивився, наскільки правильно він відповідав і не аналізував свої помилки (бо йому вже це «непотрібно»), то нас такий студент потенційно не приваблює.
Цього року 2380 абітурієнтів НаУКМА, які мали право вступати одночасно на дві спеціальності, подали 4105 заяв на 510 бюджетних місць. Серед них виявилося 1002 медалісти, а також ще 431 особа, яка, згідно з вимогами Кабміну і МОН, має різні переваги при вступі до ВНЗ. Крім того, подали документи 220 «пільговиків», у котрих були сертифікати з балами від 124 і отже вони розраховували бути зарахованими поза конкурсом.
Середній бал сертифіката з української мови і літератури в межах державного замовлення становив у нас 194,62 (в діапазоні від 198,17 — на філологію до 190,98 — на біологію), середній бал з профільної дисципліни — 193,04 (в діапазоні від 197,53 — на історію, до 186 — на фізику). Було подано 78 сертифікатів з показником 200 балів.
17 липня при проведенні внутрішнього конкурсного відбору до НаУКМА несподівано для всіх ми запропонували абітурієнтам тест, де тільки модулі з англійської мови та історії КМА були нашими, а всі інші завдання скомбіновані з тестів НЗО. Колег з УЦОЯО дуже непокоїть, що ми вибрали окремі завдання, а не дали повністю те, що пропонували вони. Нам цього і не треба було, бо мета нашого тестування інша. Нас цікавить не кількість інформації, якою володіє майбутній студент, а вміння оперувати нею, використовувати її, переходити від одного типу завдань до іншого, переключатися в різні сфери знань, гнучко мислити.
Результати цього експерименту були розглянуті в Науково-аналітичному центрі тестування НаУКМА. Важливим було визначити методику порівняння результатів. Ми розуміли умовність цієї дії, бо, як я уже зазначив, УЦОЯО заховав суму балів за правильно вказані відповіді на завдання зовнішнього незалежного оцінювання завдяки процесу шкалювання, яке демонструє лише умовні бали, а не показує реальну картину якості освіти. Проте, з певною мірою умовності, порівнювати можна. Насамперед ми відкидали подаровані абітурієнтові 100 балів, бо фактично шкалювання велося в межах ста балів, до яких потім (для солідності!) додавалося ще сто. Потім вираховували коефіцієнт для кожного модуля, який дозволяв робити результати сумірними. Розуміючи, що абсолютно точної картини строгим порівнянням домогтися не можна, ми провели обрахунки також з допуском на нашу помилку в 5% і 10%.
Залишу одержані результати строгого порівняння і порівняння з допуском 5% для розгляду в спеціальних виданнях, яке ще буде нами здійснене. Візьмемо лише порівняння в кількох модулях з допуском 10%. У модулі з української мови (проіґноруймо в даному разі складову з літератури) ми дістали такий результат — у тестуванні 17 липня підтвердили результат сертифікату 53,2% абітурієнтів. З математики такий показник становить 23,22%, з правознавства — 80,49%, з біології — 53,41%, фізики — 20% і хімії — 97,37%. Повторюю, абітурієнтам вдруге пропонувалися ті самі завдання і це порівняння з допуском на помилку в 10%. Порівняння відбувалося серед абітурієнтів, які подали відповідний
сертифікат.
Насамперед хочу підкреслити, що навіть натяку на якісь зловживання або корупційні схеми немає жодних підстав робити. І все-таки, як же інтерпретувати одержані результати? Для мене найпростіша ситуація з правознавством і хімією, хоч тут ідеться про діаметрально протилежні тенденції.
Завдання з хімії сформульовані так, що відповісти на них можна, лише точно пам’ятаючи (якщо хочете, й «зазубривши») відповідні формули та визначення. Отож тут — або знаєш, або ні. У цьому насамперед я бачу блискучий результат підтвердження сертифікатних оцінок результатами нашого конкурсного відбору. Врахуймо й те, що тут ми маємо справу з дуже маленькою групою — лише 38 осіб.
Завдання з правознавства, навпаки, не мали характеру формальної однозначності й переважно вимагали аналітичних операцій. Крім того тут, вважаю, спрацьовував психологічний фактор, який підтверджує те, що до нас на факультет правничих наук вступають дуже мотивовані абітурієнти. І логічно припустити, особливо зважаючи на наш попередній багаторічний досвід, що саме ця категорія вступників провела найдетальнішу «домашню роботу над помилками» і достеменно аналітично вивірила правильні відповіді на запитання тесту.
Що стосується математики й фізики, то тут завдання хоч і не були пов’язані з однозначністю формул чи формулювань (як у випадку з хімією), але також носили відверто репродуктивний характер, маючи за мету виявити переважно суму запам’ятовуваної (більшою мірою під час підготовки до тестування) інформації та напрацьованої методики розв’язань задач. До речі, в нерівних умовах опинилися учасники основного і додаткового тестування. Наприклад, більшість задач із математики в додатковому тестуванні за своєю суттю і методикою вирішення виявилися тотожними задачам із основного тестування, що фактично виглядає явною підказкою. Отож показники цих різних сертифікатів важко вважати порівнюваними.
Приблизно те саме можна сказати про перевірку української мови. У абсолютній більшості випадків перевірялося не чуття мови, навіть не володіння нею, а знання шкільних правил, що теж дається переважно штудіюванням під час підготовки до іспитів.
Отже, є підстави прогнозувати, що знання, які перевіряються тестами ЗНО, є нетривкими. Більше того. При такій однозначній спрямованості тестів педагоги очікують, що учні в школі будуть вивчати лише ті предмети, які в майбутньому будуть тестуватися. Добрим підґрунтям для такої вибірковості є також, на мій погляд, непродумано впроваджена дванадцятибальна система оцінки знань учнів.
Чому ж ми одержали такі результати? І чи можуть вони задовольнити «замовників» — середню школу і вищі навчальні заклади? Щоб відповісти на це питання, треба бодай коротко з’ясувати, які бувають системи тестування і для чого вони призначені.
У великому різноманітті тестів, які застосовуються в багатьох країнах, до предмету нашого розгляду дотичні ті, що перевіряють результати навчання (їх називають тестами знання), і ті, з допомогою яких намагаються розпізнати здібності людини, спроможність її до розвитку (їх називають тестами готовності, прогностичними тестами). Якщо першими перевіряються знання, які можна одержати за короткий проміжок часу (приміром, найнявши репетитора), то другими користуються при визначенні рівня знань і вмінь, які здобуті за тривалий час, а отже є стійкими. Саме таким чином можна спрогнозувати, наскільки абітурієнт готовий до навчання в певному університеті. Врахуймо, що різні університети потребують різного студента.
Фахівці відзначають, що тести знань найбільш придатні для визначення успішності засвоєння шкільної програми, а тести здібностей дають зріз прогностичного характеру.
Повернімося до результатів внутрішнього конкурсного відбору в НаУКМА. Після його проведення до мене звернулася група абітурієнтів з проханням (навіть з вимогою!) пояснити, чому ми цього року не застосували наш оригінальний тест (вони висловили думку, що він набагато цікавіший), а просто повторили тест ЗНО, сертифікатний результат якого ці абітурієнти не підтвердили. Я запитав: як же так сталося, адже вони вдруге виконували ті самі завдання, мусили би знати відповіді. «Так то ж було в квітні», — вирвалося в однієї дівчини. І в цьому мимовільному зізнанні криється значна частка пояснення спостереженої нами невідповідності результатів двох однакових тестувань. До ЗНО готувалися як до формальності, й знання потребувалися саме на той день. У квітні. А в липні їх уже не спромоглися видобути із закамарків пам’яті, бо вони не спонукають до творчого застосування. Порівняння результатів двох тестувань на однаковому матеріалі через не такий уже й тривалий хронологічний проміжок дозволяє зробити висновок, що істотним недоліком ЗНО є його форматування в тестах знань, а тим часом застосовується воно із подвійною метою. На подолання цієї невідповідності, вважаю, і треба спрямовувати зусилля в удосконаленні системи зовнішнього тестування.
Безперечно, необхідно перевіряти й фіксувати ефективність здобутої шкільної освіти, але не ототожнювати повністю це з тим, що потребує вища школа при наборі студентів.
Спроби поєднати перевірку результатів навчання в школі й оцінку здібностей, тобто спроможність молодої людини успішно навчатися в університеті, робилися в багатьох країнах, і ніде не зафіксовано позитивного результату. Цим шляхом пішло й українське зовнішнє незалежне оцінювання. Та основна проблема для нас полягає в тому, що, схоже, УЦОЯО цілком задоволений своєю діяльністю. У кожному разі, його мало хвилює, що багато ректорів не сприймають однозначності запропонованих рішень. Наприклад, ректор Національного технічного університету «Політехнічний інститут» Михайло Згуровський абсолютно резонно зазначає: «Система тестування нечутлива до творчих особливостей людини. В такому випадку «за дужками» залишаються люди, які справді можуть створювати щось нове, а, як відомо, в суспільстві таких людей — до 10%».
І тому авторитетні вищі школи намагаються шукати свої шляхи подолання одноплощинності тестів знань. Останній приклад — застосування сертифікатів Єдиного Державного Іспиту (ЄДІ) в Російській Федерації. Цей тест аналогічний українському НЗО. І має той самий основний недолік — двоспрямованість. Саме це спонукало найпрестижніший російський виш цього року відмовитися від простого врахування результатів ЄДІ. Московський державний університет ім. М.Ломоносова приймав сертифікати з російської мови та математики, а з інших предметів встановив додаткові вступні випробування, які «є професійно орієнтованими, функціонально доповнюють ЄДІ в частині визначення здібності абітурієнта творчо застосовувати одержані шкільні знання в рамках обраної спеціальності», як зазначено в Умовах прийому. Отже, НаУКМА далеко не самотній у своїх пошуках.
У впровадженні незалежного зовнішнього оцінювання в Україні часто керуються міфами, вичитаними з газетних публікацій. Один із них — у багатьох демократичних країнах таке тестування застосовується як єдиний об’єктивний показник при зарахуванні до вищої школи. І найчастіше посилаються на нібито існуючий досвід США. Але це є абсолютна неправда. Ніде у світі авторитетний університет не приймає студентів виключно за зне-
осібленими тестами. По-перше, тести ці (в тій же Америці) різні, їх є багато, вони мають багатовекторне спрямування. Й університети, як правило, просять комбінацію цих тестів. По-друге, це тести не одноразові, вони в більшості мають накопичувальний характер, показують динаміку розвитку учня школи, що надзвичайно важливо. По-третє, університети виставляють потенційним студентам ще й додаткові завдання. У США дитину оцінюють не стільки по тому, які він має абсолютні показники при тестуванні, а насамперед по тому, який прогрес він показує впродовж певного часу навчання. Зважують також на середній бал під час навчання в школі, з’ясовують, чи брав участь абітурієнт у громадській або волонтерській діяльності, чи є в нього якості лідера, чи має він якісь таланти — спортивні, музичні, літературні. Часом навіть враховується те, яку освіту дістали його батьки... Це також можуть бути співбесіди, написання есе, рекомендації вчителів, прискіпливий розгляд аплікаційних форм задля аналізу шкільної біографії абітурієнта та його досягнень не тільки в самому засвоєнні навчальної програми...
Щоб не бути голослівним, наведу свідчення професора Брюса Уоркера, проректора Техаського університету, котрий так описує спеціальну формулу, за якою приймають до цієї одної з найпрестижніших вищих шкіл світу: «Результати тестів абітурієнта множимо на чотири, додаємо результати двох есе, помножені на три, і добутий результат ділимо на три. Виходить один цифровий бал — від одиниці до шести. Далі беремо шкалу і будуємо на ній графік (цей процес цілком комп’ютеризовано), за яким можна припустити, як учитиметься ця людина. Найвищий прогностичний бал — 410. Після одержання цього балу додаємо ще 10 одиниць тим, хто глибоко вивчав у школі математику, природничі науки і мови. При цьому, коли прогностичний бал нижчий, але результати особистих досягнень високі (за них теж можна дістати від одного до шести балів), то шанси стати студентом набагато підвищуються» («Дзеркало тижня», 18—24 березня 2006 р.).
Звичайно, питання визначення здібностей дуже тонке й делікатне. Лише на цьому наведеному прикладі ми бачимо, якими складними обрахунками користуються для того, щоб знайти відповідного університетській політиці студента.
Важливо, щоб ця політика була. Оптимальна модель бажаного студента НаУКМА вироблялася педагогічним колективом протягом багатьох років, і вона включає в себе приблизно такий набір потенційних компетентностей:
1. Відкритість до пізнання світу і себе в ньому, зокрема через мовні компетенції і широту базової підготовки.
2. Реалістична оцінка рівня своїх знань і можливостей через чесний, самостійний вступ-відбір.
3. Психологічна мобільність і адаптивність, яка, зокрема, виражається в умінні переходити з вирішення завдань в одній площині до зовсім відмінних за характером, мовою, спрямованістю.
4. Націленість на вступ саме до НаУКМА.
5. Готовність брати участь у професійній конкуренції.
6. Відповідальність і вмотивованість (насамперед — стосовно освіти).
7. Здатність до самоорганізації і навчання в широкому сенсі (поза навчальним планом).
8. Прагнення різноманітності й гармонії.
9. Критичне мислення.
10. Креативність.
11. Здатність ставити високі цілі.
12. Громадянська активність.
13. Лідерські якості.
Можу тут пояснити деякі з них.
Цього року конкурс до НаУКМА особливо не зріс — в середньому 7,75 особи на одне місце (найвищий — 16,37 на фінанси і кредит). Торік середній конкурс становив 6,6 особи на місце (найвищий — 10,67 на право). І в цьому ми бачимо позитивну ознаку. Річ у тому, що ненормальні, штучні конкурси по 50 осіб на одне місце в деяких вишах, що ми спостерігаємо цього року, свідчать, що в багатьох випадках абітурієнту байдуже, куди вступати. Наш же абітурієнт цілеспрямовано йде до Могилянки. Не відштовхують його ні додатковий внутрішній конкурсний відбір, ні складний інтеґрований тест, ні потреба вивчити історію своєї майбутньої альма-матер, ні необхідність знати англійську мову.
До речі, про англійську мову. Мене просто приголомшило, як цьогоріч у МОН дружним хором забідкалися про тих, хто гіпотетично хотів би вчитися в НаУКМА, але не знає англійської мови. Та у нас сотні студентів, які в школі не «проходили» її (бо, на жаль, у більшості шкіл іноземні мови ще й далі «проходять»), але вивчили, щоб вступити саме до НаУКМА. Взагалі спекуляції на мовному питанні завжди є прикриттям якихось інших цілей. Захисникам тих, хто неспроможний вивчити мову міжнародного спілкування, я скажу, що не вони перші у своїх претензіях до Могилянки. Вчитайтеся в одкровення російського борця Інокентія Андрєєва, котрий у статті «Русская речь как щит и меч», розповсюдженій АПН, виразно застерігає, як Україна може позбутися комплексу меншовартості, насаджуваного сусідньою імперською нацією кілька століть. Він розуміє, що затримання російської мови як панівної не лише неґативно позначається на розвитку української культури, а й відкидає назад у минуле українців як націю державотворячу, як націю політичну, як націю європейську. Він прекрасно усвідомлює, що боротьба (і треба сказати — на сьогодні досить успішна) проти впровадження української мови в усі сфери нашого життя означає зовсім не захист російської мови, яка навряд чи цього потребує, а насамперед боротьбу проти впливу ідей демократії, свободи, національної гідності. «В настоящее время, — дає інструкції російський наглядач, — на Украине осуществляется проект, который способен, в перспективе, свести на нет русское влияние в интеллектуальной сфере. Это проект Киево-Могилянской академии. Преподавание в этом ВУЗе ведется на украинском и английском языках. Качественное обучение английскому языку дает возможность в принципе не обращаться к русскому культурному фонду, что выводит развитие всех передовых дисциплин из русла развития постсоветской науки и переводит их в развитие современных интеллектуальных течений Запада». Так ось що насправді лякає теоретиків і практиків боротьби за російську мову, якій нічого в Україні не загрожує, де вона аґресивно домінує. Лякає сутність — «сучасні інтелектуальні течії Заходу». Назад — у ЄЕП! Дайош Вєрку Сердючку! І автор статті «Русская речь как щит и меч» пропонує всілякими методами противитися освітній політиці, якої послідовно дотримується НаУКМА. Невже зерна марень великодержавного шовініста потрапили на благодатний ґрунт МОН? Інакше чим поясниш окрики звідти, що в Україні немає національної англомовної меншини і тому, мовляв, англійська не може бути одною з робочих мов Могилянки...
Позиція Міністерства потребує окремого детального аналізу. Нещодавно один високопоставлений чиновник звідти взагалі назвав «образою гідності українських абітурієнтів» те, що НаУКМА провів свій внутрішній конкурсний відбір. Хочеться запитати пана Ярослава Болюбаша: а що порушив наш університет цією абсолютно прозорою і відкритою акцією? Ми діяли виключно за духом і буквою наказу №1172 міністра освіти і науки. І чому він не називає «образою гідності українських абітурієнтів» ті численні співбесіди, за якими в багатьох випадках суб’єктивно й поза перевірюваною арґументацією визначаються майбутні студенти? Чому він не називає «образою гідності українських абітурієнтів» те, що УЦОЯО здійснив навіть відверту фальсифікацію одного із завдань тестування. Річ у тому, що в тесті з української мови у питанні про вимову слів трапилася помилка — й у відповідях не виявилося жодної правильної. Помилки бувають, адже тести і складають, і набирають люди. Що тут поробиш, крім того, що помилку треба визнавати публічно, і це для всіх буде зрозумілим. УЦОЯО натомість під час наведення правильних відповідей на своєму сайті виправив цей недогляд і, нічтоже сумняшеся, подав правильну відповідь так, ніби вона була в самому тесті! Причому перевірити це, а тим більше подати апеляцію, абітурієнтам не надали жодної можливості. Адже тестові зошити у них просто забирали, а на сайті наводилися не тести повністю, а тільки правильні відповіді... А інколи, як бачимо, і виправлені відповіді.
Зате УЦОЯО страшенно переймається долею абітурієнтів НаУКМА, яким повинно було, за підрахунками центру, не вистачити часу на виконання тестових завдань. Хочу заспокоїти жалісливих уболівальників і ще раз нагадати, що ці тести всіма абітурієнтами виконувалися вдруге. І не виявилося жодного з них, кому б не вистачило часу, а багато хто взагалі закінчував роботу за годину-півтори. У зв’язку з цим цьогорічне тестування завершилося швидше, ніж завжди. І списки результатів його ми вивісили вже о 14.30! Пригадуєте, я акцентував, що зазвичай це стається приблизно о 16-й годині.
Повернімося до вже згадуваної «ЗАЯВИ Українського центру оцінювання якості освіти». Чому все-таки вона з’явилася так поспішно і чому спонукала мене до невтішного висновку, що незалежне тестування в Україні цього року провалилося? Викликана вона насамперед була страхом перед можливими вислідами експерименту НаУКМА. Центр упевнений у своїй непогрішності, наміру шукати консенсус з університетами у нього не спостережено, натомість вже виразне прагнення законсервувати «відлагоджену» систему, а тут — якісь проблеми... Проте я хочу нагадати пану Лікарчуку, що розвиток, шлях уперед неможливий там, де страх перед наслідками сильніший від любові до істини. Непохитність у захисті ідеї тільки тому, що вона ваша, означає інтелектуальне фіаско. Лише постійний пошук, критичне осмислення набутого досвіду можуть привести українську освіту до вироблення ефективної й адекватної системи різних тестів, якими можна і здійснювати підсумкову шкільну атестацію, і допомагати вищим навчальним закладам у пошуку студентів, відповідних їхній освітній концепції. До того ж створення такої тестової системи є лише невеликою часткою необхідної комплексної реформи нашої школи. А то, замість розширювати права і відповідальність університетів, зараз навіч бачимо намагання все централізувати й тримати в своїх руках. Якщо так піде далі, то тоді функції набору студентів МОН повинен передати до УЦОЯО. Адже у того є база даних про всі сертифікати. Нехай абітурієнти надсилають свої заяви, а центр розподілить їх по вищих навчальних закладах. Звичайно, без корупції. Там же не працюють університетські професори...
Яким же шляхом іти? Те, що створену УЦОЯО систему тестування треба розвивати й удосконалювати, не підлягає сумніву. Але необхідно шукати й альтернативні шляхи, особливо щодо вищої школи. Відомий консультант зі створення тестів, американський професор Марк Зелман, котрий брав участь у цих процесах у США, Болівії, Росії, Йорданії, Киргизстані, Грузії та Україні, на одному із засідань у МОН висловив недвозначну пораду: паралельно з діяльністю УЦОЯО створити в Україні пілотний проект або кілька пов’язаних між собою проектів щодо пошуку ефективного шляху впровадження тестів розвитку, яких насамперед потребує наша вища школа. Національний університет «Києво-Могилянська академія» вже запропонував міністру освіти і науки свої можливості для проведення пілотного проекту із узагальнення шістнадцятирічного досвіду НаУКМА та можливостей запровадження комплексного, інтеґрального вступного тесту відповідно до моделі бажаних компетенцій майбутнього студента.
Хотілось би, щоб ця пропозиція НаУКМА не пропала подібно вже мирно спочилій ідеї університетської автономії, яку, до речі, зініціювали в 2005 році ми разом із ректором Львівського національного університету ім. І.Франка Іваном Вакарчуком...
Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти