У НаУКМА відбулася презентація книжки "Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінґвоциду”(Видавничий дім "Києво-Могилянська академія”)

Презентація книжки „Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінґвоциду”, яку впорядкували Л.Масенко, О.Демська-Кульчицька та В. Кубайчук (Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”), відбулася в НаУКМА. Про актуальність та значення такої книжки саме сьогодні наголосили у своїх (image) виступах М.Коцюбинська, Є.Сверстюк, І.Дзюба, О.Кочерга, О.Пономарів, В.Німчук, І.Ющук. Вони також зазначили, що це видання може стати початком вивчення українського лінгвоциду в усій історії української мови. Екскурс сторінками українського лінґвоциду Український лінґвоцид – це той фатум української історії, що переслідує український топос ось уже кілька століть. Проте саме мова стільки разів ставала феніксом, який із попелу оживав і підносив разом із собою український дух. (image) Гортаючи сторінки книги, ми стаємо свідками викривлення історичного дзеркала, ми опиняємося за лаштунками правильної історії, її осьової епохи (термін К.Ясперса), натомість опиняємося в свідомості тих, хто намагався обґрунтувати національні засади української мови з позицій великої агресії, шовінізму, невроїдальної пристрасті, страху тощо. (image) Український лінґвоцид – це вже ледь не атрибут мови, а чи довго могло так тривати? Допоки не буде національної держави... Українська історія є фатально трагічною, а головне – фатально своєю. Але ще важливіше – що українська історія є. Так само існує й українська нація, яка ніколи „не стояла на колінах”, а тому і змогла викристалізуватися українська держава. І якщо надалі існуватиме в онтологічному розрізі українська держава – житиме і мова без оцих лінґвоцидів, покручів, хвороб. Отже, ця книжка – ключ до розуміння фатально свого мовно-історичного “Я” з позиції ретроспективного екзистенціалізму. Ключ до танатосності українського лінґвопростору. Це видання у своїй проекції дає відповідь на запитання, чому можуть зникати мови. Досліджуючи причини зникнення мов, можна виокремити дві парадигми пояснень: мовна смерть і мовне вбивство (лінґвоцид). Перша з них припускає, що мови вмирають природною смертю; друга парадигма демонструє, що мови природним шляхом не зникають. «Здійснення самогубства» для мов не є (image) властивим. Більшість зниклих мов є жертвами лінґвістичного геноциду. Як пишуть упорядники, “сплановане владою втручання в лексичний склад і внутрішню структуру української мови, спрямовування її в бік максимального зближення з російською мовою мало на меті перервати досягнуту в 20-х роках цілісність української лігатурної мови, вилучити ті елементи, що ввійшли до неї із західноукраїнських діалектів”1. “Подібна чистка” була застосована і до термінології. Упорядники зазначають: “З тавром “націоналістичного словника” “Російсько-український словник, який упорядковували С.Єфремов, А.Кримський, було заборонено і видані чотири томи зникли з усіх бібліотек”2. Російсько-український словник, який уклали С.Васильківський та Є.Рудницький в Інституті мовознавства у 1937 році, отримав таку характеристику від Юрія Шевельова: “Словник цей стоїть далеко від вимог, які ставляться до академічних словників і далеко від свого попередника”3. “Процеси лібералізації суспільства не зачепили в добу хрущовської відлиги основних засад радянської мовно-культурної політики”4. По суті, мова української нації й надалі залишалася безперспективною, рабинною. Реформа освіти, яку провели в 1958 році, додала до законодавства положення про вільний вибір мови навчання і вільний вибір вивчення другої іноземної мови в російських школах, що закріпило панівне становище української мови. Процеси прихованого лінґвоциду трактувалися як „благородні”; натомість сьогодні (і насамперед завдяки цій книжці) ми зможемо усвідомити справжню сутність цих процесів мовної агресії-рівноправності. Українська мова стала жертвою маразматичної гри партійного керівництва. (image) Отже, сподіваюсь, ця книжка знайде свого читача, якщо іще не знайшла. Це видання – дзеркало викривленої історії України, за яким – народ – незламний і сильний. Всупереч „одноклітинності”5 політики лінґвоциду українська мова вижила, бо живим був український дух, українська аура. Дмитро Дроздовський, студент ФГН-1 НаУКМА