Робити свою справу

У свіжому номері «Українського тижня» читайте інтерв’ю з Почесним президентом НаУКМА В. Брюховецьким

«У повному розумінні державницької еліти в нас ніколи не було, - зазначає В. Брюховецький. Деякі представники були. Еліта – це не десять осіб і навіть не тисяча. Це тоді, коли вона знаходить розуміння в суспільстві, коли її підтримують, коли до неї дослухаються. Хто зараз дослухається до вчених чи письменників? Ніхто. Це можуть бути прекрасні люди, розумні, може, щось залишать у своєму творчому спадку, але вони не здатні повести за собою. Політичної еліти в Україні немає. Це справа майбутнього.

...Немає державницького мислення. Після Помаранчевої революції, щó, не могли Ющенко і Тимошенко сісти за один стіл удвох і сказати: «У нас є розбіжності, але нехай про них ніхто не знає, бо ми маємо спільну справу, яку треба робити». Обоє винні, поза всяким сумнівом, раз не здатні були знайти прийнятного для обох рішення.Тоді нинішня ситуація складалася б інакше. А згадаймо початок незалежності. Кардинальна помилка тієї еліти, не політичної ще, яка прийшла, коли утворилася українська держава, що вони не думали про заміну собі. Де ж молоді політики, де молоді люди, які піднялися за роки незалежності? Їх ніхто не знає, їм не дають публічно діяти. На трибунах і досі ті, які не можуть і не хочуть себе бачити поза трибуною. Ось на Покрову відбувся на Софійсько­­му майдані велелюдний мітинг на захист української мови. Було дуже багато молодих людей. Але хто виступав з трибуни? Ті, що й двадцять років тому (в тому числі і я!) Чи не здається, що є покоління політиків, які би мали вже не підніматися на такі подіуми?! Недаремно мітинг «затюкав» Яворівського... На початку 1990-х я займався політикою, потім викладав у США, Канаді. Повернувся, і мене запросили виступити на черговому передвиборчому мітингу. Прийшов і жахнувся: за два роки нічого не змінилося, були ті самі промовці, казали ті самі слова. Та й сьогодні ж практично нічого не змінилося. Оце і є проблема політичної еліти. Проживши все життя в комуністичній, точніше у псевдокомуніс тич­­ній системі, не можна стати іншою людиною на схилі літ. Не треба боятися поступитися місцем молодим. Ви дивіться, що сталося.Скільки людей, яким, звісно, треба віддати належне за діяльність наприкінці 1980-х – початку 1990-х, досі на посадах, у президіях, за трибунами. Але чекайте, є й фізичні можливості. Та вони не мислять себе без ореолу уявної влади, і це жахливо. Яка ж це еліта? Еліта думає не про себе в справі, а про справу, в якій ти є».

«Український тиждень» (від 22 жовтня) - інтерв’ю О. Чекан із Почесним президентом НаУКМА В. Брюховецьким.