Відкрите звернення Президії Української Вільної Академії Наук (УВАН) у Канаді до Кабінету Міністрів

У ньому висловлюється стурбованість щодо деукраїнізації України

В справі деукраїнізації України

Достойні Члени Кабінету Міністрів України!

Дня 5 січня 2011 року Кабінет Міністрів України виніс рішення в поточному році реорганізувати Національний науково-дослідний інститут українознавства при Міністерстві освіти і науки України в Національний науково-дослідний інститут українознавства та всесвітньої історії.

В цьому Зверненні до Вас, як інституція, яка займається українознавством і працює в свобідних наукових обставинах, хочемо висловити наші побоювання щодо дальших наслідків планованої Вами "реорганізації" Інституту українознавства в Києві та взагалі освітньо-наукової політики Вашого Кабінету й цілого державного апарату з Президентом на чолі. Влада, яка за один рік свого функціонування показала, що вона на дорозі до часів панування в Україні російських царів а після них большевицької окупації України в 1920-му.

Базуючись на дотеперішніх ходах цього уряду, його постепенного затирання слідів української державности, освіти й науки в державі, найновіша "реорганізація", ми переконані, має далекосяжний приціл і може, перекинувши наголос дослідів з українознавства на всесвітню чи будь-яку іншу історію, послабити та вкінці елімінувати українознавство як окрему наукову дисципліну. Не будемо тут входити в незугарність такої комбінації двох неспоріднених дисциплін. В додатку, комбінації дуже коштовної для держави, яка "обрізує" бюджети державним університетам хіба для того, щоб могти фінансувати "всесвітню історію".

Існує небезпека, що Кабмін, або якась інша урядова установа або особа, може, як це було за совєтських часів в Україні, заборонити й усунути з полиць університетських і публічних бібліотек видання вищеназваного Інституту українознавства. Наприклад, таких праць, як дослідження з питань розвитку теорії українознавства, підручники для дошкілля, початкових і середніх шкіл та матеріяли для вищих навчальних закладів України, де запроваджено вивчення українознавчої дисципліни.

В небезпеці знайдуться такі публікації Інституту як 40 великоформатних томів наукового, громадсько-політичного, культурно-мистецького, релігійно-філософського та педагогічного журналу Українознавство й 24 томи Збірника наукових праць, які Інститут видав за останнє десятиріччя. Ці видання це великий вклад не лише в українознавство, але також у споріднені галузі державобудівництва – в промисловість, господарство, літературу, загальну науку й мистецтво України. В додатку, це значний внесок у світову україніку та в міжнародний престиж української науки, якщо це існує на робочому столі теперішньої влади.

Боїмося, що всі ці надбання опиняться на державному індексі, як це було в 1930-их (за большевицької окупації) з виданнями Української Академії Наук і Всеукраїнської Академії Наук та тим, що слідувало – арештами, засланнями й розстрілами академіків, письменників, мистців та всіх хто незалежно думав.

Ми вважаємо, як це, зрештою, водиться в демократичних і себешануючих державах, що право на реорганізування, планування й підвищування рівня наукової праці академій, інститутів та університетів має керівництво самої інституції, а не державна бюрократія, а тим більше, коли вона має очевидно чужі інтереси й завдання перешкодити цій праці і в кінцевому результаті паралізувати й ліквідувати цю працю.

Це, що тепер відбувається в Україні – це не лише неакадемічне трактування прав українських освітніх і наукових закладів, але відкрите й грубе російщення України. Це антидержавна й антиконституційна поведінка влади вузьких регіональних інтересів. Робота, спрямована на викінчення народу – його мови, культури й себевияву; це поведінка окупаційної влади, яка не лише захитує громадську рівновагу й елімінує толерантність і співпрацю між меншинами в державі. Ця влада доцільно створює конфліктні ситуації в суспільстві, щоб дати собі право втручатися, коли й де їй потрібно, а в критичних моментах навіть запрошувати чужу допомогу.

Такою ми бачимо небезпеку політики Кабінету міністрів України, тактику його "реорганізувань", "реформ", обмежень бюджету вищим освітнім закладам, відсування на марґінес ролі української мови в усіх сферах культурного й державного життя й спілкування, легковажне ставлення до матеріяльної нужди сільського й робітничого населення та негуманне й незаконне трактування людських прав. Метою насильного накидання українському народові (та всім меншинам, які живуть в Україні) вартостей, поведінки та звичок однієї, в цьому випадку російської, меншини є нічим іншим, як постепенним вбивством автохтонного народу та звести його до заляканої, послушної маси без власного національного обличчя.

Президія УВАН у Канаді

Вінніпеґ, 14 лютого 2011

Ukrainian Academy of Arts and Sciences in Canada

235 McGregor Street

Winnipeg, MB Canada R2W 4W5

Tel. (204) 942-5095; E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.