Вероніка Растворцева, випускниця Могилянки, яка досягла успіху в побудові власного бізнесу

«На ринку праці нікому не потрібні люди, що не можуть запропонувати нічого, крім своїх завищених амбіцій»

«НА РИНКУ ПРАЦІ НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ ЛЮДИ, ЩО НЕ МОЖУТЬ ЗАПРОПОНУВАТИ НІЧОГО, КРІМ СВОЇХ ЗАВИЩЕНИХ АМБІЦІЙ».

Вероніка Растворцева – випускниця НаУКМА 2000 року, економіст за фахом. Нині вона керує туристичною компанією «Колізей», яка, окрім надання суто туристичних послуг, успішно займаються освітніми обмінами та стажуваннями закордоном.

Нагадуємо, що зустріч з Веронікою Растворцевою відбулась у циклі гостьових майстер-класів випускників Факультету економічних наук. Цього року майстер-класи також провели генеральний директор «АРМА МОТОРЗ» Роман Казанко, президент Довірчої ради INT Invest, партнер Pharus Asset’s Management, член Довірчої Ради НаУКМА Олексій Павленко, генеральний директор ТОВ «ТАНГРАМ Україна» - інтернет-рішення для бізнесу Олексій Цебро.

- Пані Вероніко, туристична компанія «Колізей» займається міжнародним студентськими обмінами та закордонною освітою. Чим Ви керувалися, обираючи таку сферу діяльності? Чи не закидають Вам того, що Ви сприяєте відтоку «розумних мізків» за кордон?

- Звичайно, для країни добре, коли інтелектуальний потенціал залишається вдома, але ще краще, особливо для країни та її громадян, коли ці «розумні мізки» доповнюють здобуті на батьківщині знання досить позитивним закордонним досвідом і повертаються сюди працювати. Закордонна освіта дає дуже багато практичних навичок студентам, і вона ще нікому не завадила, а тільки допомагає – розширює можливості, коло спілкування та зацікавлень.

Зараз дуже популярними серед студентів є програми «Co-op», які поєднують освіту та стажування, набуття практичних навичок. Таким чином, повертаючись в Україну, студент є вже не тільки спеціалістом із закордонним дипломом, а ще й має певний досвід роботи у закордонних фірмах із хорошою репутацією. Крім того, зараз є дуже розповсюдженою практика «Double diploma» або «Dual diploma», коли студент переходить на заочне або дистанційне навчання в українському університеті, паралельно навчаючись, наприклад, у Великобританії. Там він за рік закінчує бакалаврат і отримує диплом британського університету разом із дипломом університету українського. ому мета нашої діяльності – сприяти мобільності українських студентів. У такий спосіб ми сприяємо розвитку Болонського процесу в Україні – явищу, як на мене, дуже позитивному.

Щодо сфери діяльності… Це вибір на перетині особистих інтересів та загальної користі. Ця сфера освітнього бізнесу активно розвивається і дозволяє розраховувати на прибуток. Крім того, як випускниця Моглянки, я думала ще й про суспільну користь,: безумовно на краще для держави, якщо її талановиті діти мають змогу повчитися за кордоном.

- Але багато випускників таких програм просто не повертаються на батьківщину після завершення університету за кордоном. Які, на Вашу думку, мотиви людей, які все ж їдуть назад та працюють в Україні?

- Це питання, звичайно, дуже особисте… Але мені здається, що це залежить від умов життя студента в Україні та перспектив, зокрема професійних, які він бачить для себе на батьківщині. Як правило, студент залишається за кордоном, якщо йому запропонували гарний контракт. Хоча, на мою думку, маючи хороший диплом, чітке розуміння мети та амбіції, можна зробити прекрасну кар’єру і в Україні. Більш того, в Україні її зробити легше – конкуренція серед висококласних фахівців поки що менша . Не можу сказати, що студенти залишаються за кордоном масово, нелегально чи просто не маючи чітких перспектив. Такі випадки трапляються. Але, по-перше, студент сьогодні став свідомішим та вимогливішим. По-друге, навіть якщо студент вирішує залишитись за кордоном, він все одно дуже часто допомагає Україні. Випускники ініціюють нові проекти, контакти, спільний бізнес, інвестують у освіту, допомагають розвитку певних галузей безпосередньо в Україні.

Крім того, давайте не покладати на студентів відповідальність за ситуацію, яка склалася в країні, коли випускник престижного університету не може знайти собі гідної роботи за фахом. Особливо це стосується «наукоємних» галузей.

Але, на моє глибоке переконання, кожен сам, самостійно має вирішувати своє майбутнє. Ми просто надаємо додаткові можливості. Однозначно, ми не орієнтуємо наших студентів залишатися за кордоном, ми налаштовуємо їх на те, щоб вони побачили своє майбутнє – гідне, забезпечене майбутнє – саме в Україні. Ми пропонуємо освіту за кордоном як доповнення до освіти української, збагачення її практичними навичками, життєвим досвідом. Тому що людина, яка навчалася за кордоном – це вже людина, яка має ширший світогляд, інший підхід до бізнесу, багатші комунікативні практики, вона «клієнторієнтована», врешті-решт. Студент, побувавши за кордоном, повертається і ставить перед своїми менеджерами-роботодавцями вже зовсім інші вимоги, тому що перейняв багато досвіду та безліч ідей.

- Ви в дитинстві дуже хотіли подорожувати. Чи стало це додатковим мотивом до створення вашої компанії?

- Так, звичайно! Свій перший закордонний паспорт я отримала, здається, в середу, а в четвер уже була за кордоном. Тоді це ще було важко, і саме тому моя перша поїздка була безпосередньо пов’язана з отриманням закордонного паспорту.

- Сьогодні Ви провели майстер-клас для студентів факультету економічних наук. Яка мета цього заходу та які ви завдання перед собою ставили? Можливо, майстер-клас був цікавим і для Вас як менеджера?

- Так, я почула дуже цікаві думки, навіть деякі поради щодо ведення бізнесу, які я, звичайно, спробую втілити у життя у своїй компанії. Моєю метою було продемонструвати на конкретному прикладі нашої компанії, що не все таки погано у нас в країні, що є можливість створювати власний бізнес, вести його, заробляти та досягати чогось. Я хотіла сказати студентам, що вони можуть всього досягти самостійно, вони сильні, адже Могилянці вже досить непогано зарекомендували себе у світі бізнесу. Тому я вважаю, що їм потрібно рухатися у цьому напрямку. Я у жодному випадку не хочу стимулювати студентів за лишатися закордоном; я стимулюю їх до отримання гарної освіти, хорошої роботи, на загал до серйозного ставлення до справи, якою займаєшся. Я агітую їх не сидіти на місці, а активно розвиватися, постійно самовдосконалюватися: практикуватись, отримувати досвід, навіть незважаючи на те, що вони ще студенти. Я хочу, щоб вони готували себе до бізнесу, ринку праці заздалегідь, щоб вони знали, чого від цього ринку очікувати; знали, що гроші так просто в кишеню не лягають, що потрібно їх заробляти: потрібно недосипати, потрібно ризикувати. Необхідно зрозуміти, що кошти приходять тоді, коли людина важко працює і щось вкладає у працю, от і все. Це і є найголовніша ціль.

- Як, на Вашу думку, змінилися умови ринку праці порівняно з тими, які були, коли ви тільки починали будувати свою кар’єру?

- Мені, можливо, важко сказати, бо тоді я була людиною, яка шукає роботу, а зараз я людина, яка шукає людей, які шукають роботу. Мені здається, вимоги стали вищими. В призмі тих обставин, які зараз існують в Україні, роботодавець, на мою думку, шукає людей амбіційних, які готові щось запропонувати, які готові до роботи; людей, які зможуть і підлогу витерти, коли, наприклад, кава розлилась. Роботодавцями потрібні люди «flexible», тобто ті, які можуть адаптуватися до будь-яких умов роботи, до будь-якого бізнес-середовища. Наприклад, якщо мені потрібна допомога, щоб терміново роздати флаєри, це можуть зробити і топ-менеджери – якщо від цього залежить успіх справи. Такими є вимоги у моїй компанії. Але я точно знаю, що переважна більшість роботодавців потребують саме таких людей. На ринку праці нікому не потрібні люди, що не можуть запропонувати нічого, крім своїх завищених амбіцій. Якщо людина вміє бути коректною у бізнесі, знає іноземну мову, для неї навіть не обов’язково, як на мене, мати багато практики. Я готова її вчити, вкладати їй в голову знання і досвід, але тільки тоді, коли вона хоче цього сама. На жаль, я дуже часто зіштовхуюсь з ситуацією, коли працівник тільки на словах прагне навчатися та самовдосконалюватися, а насправді зовсім не готовий попрацювати зайву годину або сісти в Інтернет та прочитати щось нове. Він хоче робити тільки «звідси й ось поки». На ринку праці існує дуже багато можливостей заробити, але люди замість того, щоб їх використовувати, жаліються на життя. І не використовують ці можливості не через те, що не мають можливостей, а просто через відсутність бажання та пориву, охоти вкладати, інвестувати свій додатковий час та зусилля - інвестувати у себе ж! Зараз це велика проблема ринку праці. Це стосується, зрозуміло, не всіх випускників вишів, але, на жаль, більшості. Якась апатія у людей…але це, знову ж таки, мій особистий досвід, моє суб’єктивне враження. Якщо студент прийшов до мене у компанію, і він готовий навчатися і працювати, я, як роботодавець, дуже часто проводжу таке собі тестування. Я запитую: «А ти готовий сьогодні попрацювати ввечері?» чи «Ти готовий завтра о сьомій ранку встати? Мені потрібна твоя допомога» І якщо людина на співбесіді однозначно каже «Ні, це не мій робочий день», то це, відповідно, людина, яка не для мене і не для моєї компанії.

- Які найсуттєвіші відмінність між вимогами українського і закордонного ринку праці?

- За кордоном інші, європейські вимоги до працівників. Починаючи з елементарних – усміхатися, чого ми не вміємо. Елементарним є також розуміння,, що диплом має бути не просто клаптиком паперу, а документом, що підтверджує реально набуті знання і навички. На жаль, у нас дуже часто диплом і знання не корелюють. Виключення складає дуже невелика кількість вишів, насамперед Могилянка. І це відбувається не тому, що університети погані, а тому, що людина ставить перед собою за мету не отримання знань, а отримання диплому. Чомусь побутує хибна думка, що випускник може прийти з цим дипломом у хорошу компанію, показати його, і випускника тут же візьмуть на роботу. Але насправді це не так. Я, наприклад, ніколи навіть не запитую про диплом, я завжди питаю, що людина знає, що вона може запропонувати: «покажи як», «напиши бізнес-план», «розкажи», але в жодному випадку не «покажи диплом» - ось мої вимоги. За кордоном дуже скрупульозно обирають працівників, їх спеціально тренують, особливо, якщо йдеться про серйозні компанії. Якщо людина заявляє, що вона IT specialist, то вона має бути IT specialist за рівнем набутих знань; якщо людина заявляє, що вона знає маркетинг, то вона дійсно має його знати, а не просто мати диплом з маркетингу.

Інтерв’ю підготовлено прес-центром НаУКМА (Анастасія Дзюбан, ФСНСТ-1)