«Знаю, вмію, хочу» – формула успіху від Тараса Лукачука

Інтерв`ю віце-президента Kraft Foods, генерального директора компанії в Україні та нових ринках Східної Європи та Азії Тараса Лукачука, дане після зустрічі із студентами в рамках циклу «Могилянські історії успіху»

Інтерв`ю віце-президента Kraft Foods, генерального директора компанії в Україні та нових ринках Східної Європи та Азії Тараса Лукачука, дане після зустрічі із студентами в рамках циклу «Могилянські історії успіху»

- Пане Тарасе, що для Вас є успіхом, які його складові можна виділити? Чи можете виділити певні механізми досягнення успіху, які Ви використовували?

- Їх практично немає, адже ніхто не може вказати вам шлях, куди і як саме треба йти для того, аби досягти успіху. Якщо зробити крок уліво чи вправо від наміченого плану, то це не значить, що у вас нічого не вийде. Мій досвід свідчить, що усе, чого прагнеш, вимагає величезної інвестиції зусиль і часу.

Успіх – це доволі відносне поняття. Успіх – це ви по відношенню до когось, тому ви маєте бути кращими, ніж інші. А якщо ви маєте бути кращим, ніж інші, то для цього вам треба робити те, що інші не знають, не вміють або не роблять.

Аби чогось справді досягнути, є така проста формула: «знаю, вмію, хочу». Для початку треба знати, що конкретно Ви хочете, тобто бути успішним. Потрібно робити постійно речі, які є кращими, якіснішими. Друге – це вміти, і потрібно також знати, що я вмію і як. Тобто йдеться про питання навичок, вмінь і досвіду. Досвід є дуже важливим і бізнес показує, що найбільший досвід людина отримує за будь-яких кардинальних змін.

Третє – це хочу, це мотивація, і у студентів зараз є найбільше третього і найменше першого та другого, а через десять років буде навпаки. Є достатньо мотивації, але немає розуміння того, що потрібно робити, і точно недостатньо навиків. Але через десять років у 80% випадків людей мотивації не виявиться, оскільки якщо людина починає лише повчати, вона втрачає контроль над життям, над майбутнім, і це є дуже погано. Я був би готовий взяти до роботи людину, яка, можливо, не має необхідних навиків і великого досвіду, але в неї блищатимуть очі.

Щодо іншої схеми, то вона дуже проста: для початку треба робити все так, ніби це останній шанс, останній день і остання можливість. Але це вимагає певного ресурсу, певної філософії, адже все суспільство твердить, що так не можна жити: треба жити сіро, погано, буденно, не той президент, не та країна. І це псує усю систему цінностей, не дозволяє жити вільно.

- Як би Ви охарактеризували свій стиль керівництва? Які форми мотивування своїх співробітників Ви застосовуєте, якщо перед ними поставлено складне для вирішення завдання?

- Найскладнішою і найефективнішою є схема, яка називається “lead by your own example”. Якщо ви щось хочете від співробітника, то результат досягається двома способами: що і як.

Я намагаюся диференціювати людей за потенціалом і результатами у хорошому розумінні цього слова. Як на мене, не треба боятися говорити, що хтось розумніший чи кращий. Я вірю, що якщо прирівнювати усіх під один знаменник і говорити, що всі хороші, тоді найкращі будуть демотивовані (вони бачитимуть, що їхні результати не оцінюються належним чином), а найслабші найбільш щасливі, бо вони не будуть відчувати, що вони найслабші і не захочуть нічого змінювати.

Дуже важливо, щоб люди сприймали мене не як призначеного керівника, а як керівника, який справді є керівником. Тому що це різні речі, і якщо люди сприйматимуть мене крізь першу призму, я ніколи не буду для них лідером.

- Чи існують певні критерії, за якими Ви відбираєте нових співробітників у Kraft Foods?

- Це цінності та потенціал з інтелектуальної точки зору та з погляду максимуму. У Kraft Foods ми застосовуємо певну систему тестування, яка є науковою. Є певна технологія проведення інтерв’ю. Щодо потенціалу, то ми дивимося, наскільки людина здатна до розвитку та зростання, тому що нам важливо не тільки те, якою вона є сьогодні. Також існують спеціальні технології, які показують, якою мірою людина може розкритися, якщо у неї вкласти достатньо інвестицій часу і керівництва над нею. Друге, це те, наскільки вона потенційно може інтегруватися у колектив, тому що бувають випадки, коли це не працює. Існують різні теорії досягнення успіху, але я особисто вірю в досягнення успіху через високі вимоги і кооперацію.

- Стів Джобс стверджував, що успішний проект від неуспішного відрізняється його інновативністю. Чи погоджуєтеся з цим твердженням і що, на Вашу думку, відрізняє їх?

- Дуже просто: якщо Ви сьогодні робите те, що робили вчора, завтра все буде таким самим. Якщо Ви хочете отримати інший результат, слід жити по-іншому і міняти щось радикально. І краще вводити цю інновацію тоді, коли все лише виникає, починати з малих масштабів. Тому що у державних структурах, які є достатньо усталеними, втілити щось радикально нове буде доволі важко.

- Якою Ви бачите свою країну через 10-15 років і ким Ви бачите себе?

- Не зважаючи на те, що я дійсно вірю у необхідність планувати своє майбутнє, зараз я знаходжусь на тому етапі, коли не маю чітко сформованих планів. В мене, звісно, є певне бачення, але воно стосується переважно результатів у бізнесі. Щодо особистісного плану, я сподіваюся, що через 10-15 років лишуся людиною з усталеними цінностями і дійсно керуватиму моїми вчинками та життям. Я також сподіваюся, що я буду отримувати так само багато позитиву від того, що я роблю і буду значно ближчим до статусу «щасливої людини».

Щодо держави, то усе є знову-таки циклічним: бувають високі, а бувають низькі точки, зараз наша країна знаходиться далеко не у найвищій точці. Але я щиро сподіваюся, що років через 10 усе зміниться у напрямі зростання.

Розмову провадила Ірина Романчук,БП «соціологія», 2 курс,стажер Прес-центру НаУКМА

Переглянути фото зустрічі можна у фотогалереї НаУКМА.

Також варто прочитати інтрерв`ю з паном Тарасом у часописі Іnterviewer