Відійшов у Вічність Іван Михайлович ФІЗЕР

Відійшов у Вічність Іван Михайлович ФІЗЕР - почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська  академія», професор Університету Ратґерс (США), відомий у світі вчений-літературознавець

ПАМ’ЯТІ ІВАНА ФІЗЕРА:

* Києво Могилянська Фундація Америки та Могилянське Академічне Товариство в Америці
 
* Національний університет «Києво-Могилянська академія» Та Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка Національної Академії Наук України

* В’ячеслав Брюховецький

Національний університет «Києво-Могилянська академія» та
Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка Національної Академії Наук України  

св.п. Іван Михайлович Фізер
      
     

Сумна звістка прилетіла з-за океану. Перестало битися серце Івана Михайловича Фізера. Гіркоти додає те, що це було одне з найдобріших, найчуйніших, найніжніших сердець у світі. Іван Михайлович і такі, як він, діждалися омріяної незалежності України. Він не раз приїздив на рідну землю, щедро ділився набутими на чужині знаннями зі студентами, науковцями, його книжки, розумні й виважені, вийшли рідною мовою, на них посилаються в статтях і монографіях, конспектують майбутні науковці.
      За що б не брався Іван Михайлович – чи за доповідь на науковій  конференції, чи  за читання лекції в Національному університеті «Києво-Могилянська  академія», де він став почесним професором, чи за семінар в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, чи за статтю в «Сучасності» або «Слова і часу» - він залишався українцем з усіма природними національними сентиментами та відчуттям коріння, він нагадував західному світу про українські постаті світової міри, відстоював український інтелектуальний потенціал і наполегливо вводив його в світовий науковий обіг. Іван Михайлович належав до когорти українських науковців, які ґрунтовну обізнаність зі світовою гуманітаристикою, з модерними методиками множили на глибоке знання української культури.  Це яскраво видно у знаменитій і тепер уже класичній монографії Івана Михайловича  «Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні», в інших його працях. Ми втратили чуйну людину, глибокого вченого, справжнього українця. Він залишиться для нас прикладом вірного служіння рідному народові, залишається взірцем людяності й доброти. Земля йому пухом.
     
В’ячеслав Брюховецький, Микола Жулинський, Іван Дзюба, Іван Драч, Віталій Дончик, Володимир Моренець, Володимир Панченко, Сергій Квіт, Григорій Сивокінь, Дмитро Наливайко, Тамара Гундорова, Микола Сулима, Роман Веретельник, Сергій Гальченко
                                                                                                 
             

Києво Могилянська Фундація Америки та
Могилянське Академічне Товариство в Америці

Діляться сумною вісткою, що 28 серпня 2007 р. відійшов у Вічність
св.п. Професор ІВАН МИХАЙЛОВИЧ ФІЗЕР
1925-2007

      Іван М. Фізер - довголітний професор Університету Ратґерс, автор монографій, статтей та наукових праць,  почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська  академія»,  член Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Наукового товариства ім. Шевченка, засновник Могилянського академічного Товариства в Америці, член почесної ради Києво-Могилянської Фундації Америки та різних громадських та академічних товариств.
      Професор Іван М. Фізер був одним із перших на американському континенті хто відчув, що Україна йде до своєї свободи, і почав активні контакти з провідними інтелектуальними колами України. Він був першим в Америці хто поділяв ідею відродження Києво-Могилянської академії, і першим підставив плече, зорганізувавши Могилянське Академічне Товариство в Америці, яке від початків нелегкого відродження фінансово допомагає Національному університету «Києво-Могилянська  академія» .
 Св.п. Іван М. Фізер - вчений зі світовим ім’ям, який по-справжньому зробив фундаментальний внесок у розвиток естетики, психології та літературознавства.   Його дух незнищенний. 
      Висловлюємо щирі співчуття родині, друзям та співробітникам.
Вічна Йому Пам’ять!

В’ячеслав Брюховецький. ПАМ’ЯТІ  ІВАНА  ФІЗЕРА

      Коли стаються такі втрати, душа німіє. І ти вклякаєш, розгублений і змалілий, перед нерозгадуваною таїною Вічности. А душа Іванова пливе в недосяжних для людського розуміння глибинах чи висотах, і він дивиться на нас уже всерозуміюче, з усепрощаючою любов’ю.
      Майже два десятиліття тому в сонячній Софії на конґресі славістів ми обоє відчули якусь непояснювану словами спорідненість душ. Це вже згодом прийде усвідомлення того, що й наукові інтереси наші десь перетиналися, і мрії про Україну вільну та демократичну були однакові, й сенс життя людського багато в чому сприймали подібно...
      Потім було півроку спілкування з дня у день, коли я викладав у Ратґерському університеті й жив у гостинній оселі Марії Кирилівни та Івана. Це були просто розкоші інтелектуального збагачення дискурсу для мене, фактично відкриття нового світу, невідомого нам тоді, адже за вікном стояв 1989 рік. І хоч радянська імперія корчилася в аґонії, не так багато людей вірили в її швидку кінчину. Іван вірив! Він взагалі одним із перших на американському континенті, ще в 60-ті роки, відчув, що Україна йде до своєї свободи, і почав активні контакти з українськими літераторами. Скільки нас перебувало в його хаті! Іван Михайлович володів рідкісним даром розкривати свою душу назустріч навіть майже незнайомим людям. Вони всі були йому цікаві, для кожної він знаходив свій підхід, і кожному віддавав частку тепла. З ним хотілося ділитися найсокровеннішим. І саме Івану Фізеру я першому повідав про ідею відродження Києво-Могилянської академії. Ми долали його „прогулянковий маршрут” в Самерсеті, і я розповідав, малював плани, вибудовував ориґінальну освітню концепцію, а Іван мудро поглядав на мене і підтримував, влучним репліками корегуючи мою ідеалістичну візію. І першим підставив плече, зорганізувавши Могилянське Академічне Товариство в Америці, яке було таке допоміжне нам на складних початках відродження.
       Напругу інтелектуальних пошуків Івана Фізера я особливо відчув, коли перекладав з англійської його глибинну інтерпретацію теорії Олександра Потебні. Він є вченим зі світовим ім’ям, який по-справжньому зробив фундаментальний внесок у розвиток естетики, психології та літературознавства. Він став одним із перших почесних професорів Національного університету „Києво-Могилянська академія” і практично щороку читав українським студентам лекції, відкриваючи їм світ науки і відкриваючи для себе світ нової ґенерації українців. Це його неймовірно тішило, бо він не міг не відчути пульсацію потужного потенціалу нації, нації, яка будує своє майбутнє.
      Як він хотів знову приїхати до нас у середині липня! Але підступна хвороба перекреслила ці плани...
      Івана немає серед нас, сущих на цій невеличкій планеті Земля. Факт невідхильний. Але не настільки очевидний у своїй емпіричній даності. Фізера-вченого наприкінці його життя дуже зацікавила тема, свого часу окреслена його вчителем Романом Інґарденом, про феномен невизначеностей із потенційним семіотичним навантаженням. Цьому була й присвячена одна з його останніх праць „Місця невизначеності у сюжетних констукціях наративних текстів”, нещодавно опублікована в Україні. От і я, логічно розуміючи всю невблаганність і жорстокість великої втрати і для родини Івана Михайловича, і для України, і для світової науки, і для всіх нас, хто його любить, - отже розуміючи це, відчуваю, що щось тут не так просто й однозначно. Якась неокреслена таємниця залишається, і ми прилучаємося до неї. Схиляємо скорботні чола, молимо Господа про вічний спокій Іванові, а в глибині душі звучить: Дух незнищенний...
         Вічна пам’ять тобі, Брате мій!