KMA Professionals: журналіст і урбаніст поділилися досвідом
- Деталі
- Дата публікації: П'ятниця, 23 вересня 2016, 11:13
У середу, 22 вересня, двоє випускників Могилянки зустрілися зі студентами, поділилися з ними історіями свого професійного успіху і дали кілька порад тим, хто тільки починає кар’єрний шлях.
Ілля Кабачинський відкрив деякі секрети журналістської кухні, а Іван Вербицький розповів про урбаністику та свій шлях у професії, якої не існує. Подія відбулася у рамках проекту КМА Professionals, який заснували студентки-соціологині Орина Стеценко та Уляна Кіс. «Випускники — це дуже цінний ресурс нашої Академії, і вони можуть багато нам дати», — вважає Орина. «Ми віримо в те, що реалізація потенціалу та улюблена справа роблять людину по-справжньому щасливою, тому запускаємо цикл зустрічей з випускницями і випускниками КМА, задоволеними своїм професійним вибором, які готові надихнути сучасних могилянців шукати свій шлях», — пишуть організаторки на фейсбук-сторінці організації.
Ілля Кабачинський, журналіст Forbes
Журналіст працює завжди. Ця сфера не для тих, хто цінує графік з 10 до 18 з перервою на обід і не для тих, хто любить вночі спати. Іноді треба працювати і до 1:00 ночі, і навіть до 6:00 ранку.
Статус журналіста і рівень видання дозволяє достукатися до кого завгодно: директор якоїсь компанії — запросто, прем’єр-міністр — запросто. Коли ти працюєш у Forbes, перед тобою відчинені усі двері. Журналісти одержують важливу інформацію першими. Але цими перевагами ти можеш користуватися тільки тоді, коли ти пишеш на достойному рівні і тобі довіряють.
Основні навички журналіста — дисципліна, аналіз, вміння писати. Я вчився в Могилянці на історії. Мене тут дуже багато чого навчили: і правильно читати, й аналізувати, й писати. Мене на історії змушували писати, була купа завдань, тому я розвивався. І ви так само можете на своїх парах навчитися того, що дасть результат у майбутньому. Починати писати треба якомога раніше, хоча б у Твіттері, Фейсбуку чи у блозі. Рано чи пізно вас помітять. Я почав писати з першого курсу. Мене знайшли у Твіттері й запропонували писати у блог про Apple.
Коли у вас з’явиться відчуття, що ви хочете працювати у якомусь виданні — пишіть журналістам і редакторам прямо на їхні пошти. У мене так і було: я знайшов якийсь інфопривід, надіслав його головному редактору зі словами: «Я хочу для вас писати». Профільний редактор сказав, що мій текст — лайно, але спробувати можна. Мене взяли спочатку на позаштатну роботу, а через півроку я став штатним працівником Forbes.
Іван Вербицький, урбаніст, аналітик CEDOS
Я закінчив бакалаврат з політології і нині навчаюся на магістерці з соціології. Уже три роки я працюю в аналітичному центрі CEDOS, і один з наших напрямків роботи — урбаністика. Урбаністика — це як ґендерні студії: це не наука, не професія, а сфера знань, пов’язана з містом, чи навіть стиль життя. Убраністики в Україні немає, немає жодної кафедри урбаністики чи асоціації урбаністів.
Інституційні структури ніяк не сприяють тому, щоб ви стали урбаністом. Це ваш свідомий добровільний акт, вам це цікаво — і ви починаєте цим займатися. Це зараз модно, і стати урбаністом насправді дуже просто: треба мати певні знання, показати готовий продукт — і тебе помітять.
Багато з тих, хто вважає себе урбаністами — самозванці, адже не мають ґрунтовних знань з соціальних наук. Я теж не впевнений, чи маю право себе називати урбаністом.
Урбаністика — галузь, яку можна досліджувати з погляду різних наук і сфер життя: соціології, антропології, політології, економіки, архітектури, держуправління, журналістики, громадського активізму. Також, щоб стати урбаністом, можна здобути неформальну освіту або поїхати вчитися закордон. Але чи не проґавите ви часу, коли урбаністика так стрімко розвивається в Україні?
У нас уже є потреба в урбаністах, є певний ринок. Зокрема, урбаніст може стати посередником між меценатом і місцевою громадою. Міські ради також потребують компетентних людей. Є багато донорських організацій, які працюють з містами, і їм потрібні експерти. Журналістика про місто — теж хороша нагода, щоб вас помітили.