Стаття Даніела Станфорда (Daniel Stanford) з Центру навчання та викладання Університету ДеПол (DePaul University's Center for Teaching and Learning)
Продовжуємо знайомитись зі світовими практиками. До вашої уваги стаття Даніела Станфорда (Daniel Stanford) з Центру навчання та викладання Університету ДеПол (DePaul University's Center for Teaching and Learning)
Коли ми намагаємось перенести досвід аудиторної роботи в онлайн-середовище, легко уявити відеоконференції як інструмент, що задовольняють практично всі потреби. Більшість із нас брали участь у відеоконференції на роботі або з друзями чи родиною. Нам подобається бачити та чути наших студентів під час взаємодії з ними в режимі реального часу так само, як ми робимо це при навчанні віч-на-віч. Але є два ключових фактори, які роблять цей підхід проблематичним:
1. Пропускна здатність інтернету
Технології високої пропускної здатності чудово підходять для студентів, які мають новіші комп’ютери, швидкий та надійний доступ до Інтернету вдома та необмежену кількість трафіку на телефонах. Для інших студентів курси, які потребують частого використання високопропускних технологій, можуть обмежувати можливість повноцінно брати участь у навчальних заходах. Це може поставити під загрозу їхній успіх у курсі, створити почуття неповноцінності та тривоги.
2. Гнучкість в часі
Другий фактор стосується того, наскільки швидко ми очікуємо, що наші студенти відреагують під час взаємодії з нами та один з одним. Як правило, ми вважаємо, що миттєва відповідь - це добре, оскільки при очному навчанні, такого обмеження немає. Але однією з найбільших переваг онлайн-навчання є те, що воно може забезпечити вам та вашим студентам більше гнучкості. Коли ми вимагаємо, щоб наші студенти були в Інтернеті точно в той самий час, ми жертвуємо однією з ключових переваг онлайн-навчання, і через це онлайн-курс стане більшим тягарем, ніж міг би.
Зміна нашого мислення
Якщо порівняти ці коефіцієнти на координатній площині зі швидкістю інтернету на вертикальній осі та нагальністю по горизонтальній осі, ми можемо розділити навчальні активності на чотири категорії або “зони”. РОзглянувши плюси та мінуси кожної зони, ми можемо визначити способи, як зробити наші курси більш гнучкими та доступними.
Автор пропонує викладачам розпочинати процес розробки онлайн-занять, уявляючи, як вони будуть структурувати завдання та заходи тижня, використовуючи лише інструменти в зеленій зоні. Встановлення такого суворого обмеження на початку може полегшити пошук творчих рішень. Це також допомагає переконатися, що коли ви готові розглянути інструменти в інших квадрантах, ви будете більш обізнані про компроміси, що відбуваються з переміщенням з лівого нижнього у верхній правий квадрат діаграми.
Все сказане зовсім не означає, що відеоконференції за своєю суттю погані або що їм немає місця в онлайн-викладанні. Це просто нагадування, що, здавалося б, незначні (а іноді і несвідомі) рішення щодо вибору технологій, може мати великий вплив на те, наскільки всеохоплюючим та ефективним є навчання. Чим більше ми усвідомлюємо це, тим більше можемо гарантувати, що обираємо правильні інструменти з правильною метою.