Стаття президента Могилянки Сергія Квіта про соціальну відповідальність українських університетів

Деталі

Дата публікації: П'ятниця, 06 грудня 2013, 18:14

Стаття "Social Responsibility of Ukrainian Universities" була проголошена англійською мовою у листопаді 2013 у Канаді на Annual Conference of Canadian Bureau for International Education in Vancouver Education for a Better World: Our Global Social Responsibility.

На мій погляд, не лише українська вища освіта являє собою свого роду «паралельний світ» у порівнянні зі стандартами, визнаними на глобальному рівні. Значною мірою весь пострадянський світ, за винятком Балтійських країн, виступає по-своєму унікальним і мало дослідженим явищем.

Основні три риси, що його характеризують, - це високий рівень корупції, невідповідність чинних законів, політики, що втілюється в життя, й способу мислення представників політичних еліт, які це роблять, та – прагнення до самоізоляції.

Тому, по-перше, треба подолати самоізоляцію. В Україні існує ілюзія, що можна мати якісь внутрішні освітні та інші професійні стандарти, що відрізнялися б від глобальних. Ми досі маємо глорифікацію радянських «досягнень», забуваючи, що ця тоталітарна система сама собою вмерла наприкінці 1980-х років. Українська система вищої освіти повинна стати частиною західної системи, насамперед через Болонський процесс. Адже здатність до інтеграції зараз виступає запорукою та необхідною умовою конкурентоспроможності українських університетів.

По-друге, метою інтеграції виступає гармонізація, а не уніфікація різних національних систем освіти. Можливість створення сучасних університетів може бути реалізована лише в рамках кожної незалежної держави. Багато розмовляючи про глобалізацію, ми часто забуваємо, що реалізація, чи навпаки, блокування різних суспільних здобутків, відбувається не на глобальному, а на національному рівні. Одне суспільство має гостру потребу у свободі слова та сучасних університетах, а інше навпаки, може зовсім не мати такої потреби.

По-третє, із цього випливає, що глобальна соціальна відповідальність українських вишів пов’язана насамперед з тією конструктивною роллю, які вони повинні відігравати у власному суспільстві. Ми не зможемо запропонувати нічого корисного назовні, якщо не вплинемо на створення «learning society» в Україні. Водночас ця роль має бути співзвучною з тими великими завданнями, що ставлять перед собою всі сучасні університети з метою змінювати наш спільний глобальний світ на краще.

По-четверте, сучасний університет повинен мати не лише глобальну, національну, але також локальну місію, виконуючи очевидно корисну роль для місцевої громади за місцем свого фізичного розташування. Також будь-які освітні реформи спиратимуться не лише на консенсус академічної громади та впливових політичних сил. Третьою складовою консенсусу реформ повинно стати суспільство. Громадяни, зрештою, платять податки і вони мають стати активними учасниками освітніх реформ.

По-п'яте, оскільки в Україні немає розуміння змісту і мети реформування вищої освіти, а державна політика підмінена повним хаосом у визначенні пріоритетів, першочерговим завданням виступає прийняття нового прогрессивного закону «Про вищу освіту». На цю тему впроповж останніх років в Україні ведуться активні публічні дебати. Наслідком теперішньої європейської інтеграції має стати прийняття законопроекту, розробленою т.зв. «группою Згуровського» та схваленого Парламентським Комітетом з питань науки та освіти.

По-шосте, Україні слід відмовитися від пострадянського погляду на університети як на «зайве навантаження» на державний бюджет. Мовляв, і так важко долати різноманітні економічні кризи, а тут ще на заклади вищої освіти треба планувати якісь видатки. Сучасний погляд на освіту каже про те, що тепер це навіть не галузь, а основа для всебічного сталого розвитку економіки, держави і суспільства. Це не «зайва» стаття витрат, а навпаки, головний засіб для розвитку і збагачення цілого суспільства.

Відповідно, по-сьоме, потрібно інтегрувати науку та освіту, дослідження та освітній процесс як такий. Структура радянського, а тепер і пострадянського, у т.ч. українського університету, практично не розрахована на дослідження. У 1920-х роках радянською владою було визначено, що навчальний процесс відбувається у HEI, а наукові дослідження – у зовсім іншому відомстві, в інститутах Національній Академії Наук. Цей gap нам нарешті треба подолати, змінивши структуру університетів та інфраструктуру наукових досліджень.

По-восьме, українським університетам потрібно позбутися тотального контролю з боку Міністерства освіти і науки через запровадження університетської автономії (академічної, організаційної, фінансової). Без автономії немає розвитку науки та освіти. Слід розділити повноваження Міністерства освіти і науки, що має формувати освітню політику (підготовка якісного людського капіталу) та університетів (відповідальність за якість, повна свобода оперативного управління з метою досягнення цієї якості).

По-дев’яте, до завдань HEI ми також відносимо інноваційний розвиток суспільства та економічного потенціалу країни. Ця мета досягається двома шляхами: через якісний людський капітал та сучасні наукові дослідження. Велику роль повинна відігравати професійна експертиза у різних галузях, у т.ч. у сфері державного управління, у вирішенні резонансних суспільних проблем, таких, як корупція. Тобто, українська держава у майбутньому має спиратися на власні університети у всіх напрямах свого розвитку.

Нарешті важливим засобом реформування, зростання якості та інтеграції виступає англійська мова. Цим інструментом мають повною мірою оволодіти академічна громада та державні службовці. Належне володіння англійською мовою є першим кроком від пострадянської самоізоляції. Так можна безпосередньо одержувати інформацію про сучасні освітні стандарти, форми і методи тавчання і викладання, визнані на глобальному рівні.

Можливо, я сьогодні казав про банальні речі. Проте, на жаль, не для сучасної України. Нам потрібно більше хороших академічних проектів співпраці, більше спілкування, обміну досвідом, знаннями та уміннями. Також ми потребуємо більшої активності від академічної громади та громадянського суспільства в Україні. Я вірю, що невдовзі в Україні будуть проведені справжні освітні реформи.

Переклад Оксани Плаксій

Повний текст можна прочитати у Персональному журналі Сергія Квіта