Людмила Криворучка: Докторська школа має стати засобом виховання молодих науковців, які були б більш відповідальними перед суспільством

Деталі

Дата публікації: Середа, 19 липня 2017, 14:17

Людмила Криворучка – кандидат філологічних наук, чинний керівник Докторської школи ім. родини Юхименків, одна з перших випускниць Могилянки (випуск 1995 р.). З нею говорили про бачення Докторської школи, освітню модель, експериментальність та переваги. А також про те, як розвивається Докторська школа і якою буде у майбутньому.

- Якою ви бачите візію Докторської школи?

- Одне з найважливіших наших завдань сьогодні – це, мабуть, інтернаціоналізація. Я б хотіла, щоб у нас були іноземні студенти. Хоча зараз це малореалістично, тому що, по-перше, існують проблеми на законодавчому рівні, крім того, ми потребуємо значно більшої кількості англомовних курсів. Поки що у нас немає оновленого порядку захистів, а це означає, що ми не можемо ще повноцінно брати участь у join degrees, double degrees і т.д. Тому це така одна з важливих перспектив на майбутнє.

Інше завдання, яке, поки що, не вдається вирішити – щоб Докторська школа справді була активним середовищем. У нас є певні окремі події, навчальні курси, але хотілося б, щоб було більше динаміки, більше ініціатив з боку самих аспірантів - щодо проведення якихось семінарів без нашої вказівки чи організації, довільного порядку обговорення наукових тем...

Ну і, нарешті, бачу також Докторську школу як засіб виховання молодих українських науковців, які були б більш відповідальними перед суспільством, втілювали якісь соціальні чи освітні ініціативи, звернені до широкої публіки.

Ще одна наша ініціатива, яку ми маленькими кроками розвиваємо – PostDoc. Коли дослідник вже отримує свій перший ступінь доктора філософії чи кандидата наук і робить перші кроки в науці, так само важливо надати йому підтримку, і щоб вони теж отримували якесь менторство.

- Після прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» аспірантури в усіх університетах держави, в тому числі в Могилянці, мають прийти до одного стандарту, уніфікувати програми та освітні моделі. Чи збережеться при цьому унікальність та інноваційність нашої Докторської школи?

- По-перше, не всі університети створюють Докторські школи. Переважна їх більшість, все ж, залишили відділи аспірантури, які просто тепер виконують ширший спектр функцій, ніж раніше. Це наша перша відмінність - те, що ми таки намагаємося створювати школу, яка об’єднує аспірантуру сучасну з традиційною пострадянською (тому що люди ще довчаються). Наші експериментальні PhD-програми, наші нові ліцензовані програми - це найважливіша унікальна річ - організаційна, чи структурна.

Друга відмінність – це сам підхід до освіти. Я впевнена, що інші університети теж мають якісь цікаві напрацювання, але з огляду на наш досвід – з 2008 року – я думаю, що наша навчальна програма більш збалансована і правдива.

Я знаю, що серед українських університетів є такі, які просто імітують новизну навчальних програм. Але є такі університети, звичайно, що пропонують дуже гарні курси. Тому унікальність нашої Докторської школи полягає, передусім, у змісті навчальних курсів, які ми пропонуємо, і в структурі самої діяльності. Скажімо, у нас передбачені англомовна звітна конференція, певні паузи у навчальному році для того, щоб аспіранти мали час на дослідження без навчання (так звані дослідницькі періоди).

- Розкажіть трохи про експериментальні курси, які викладають у Докторській школі.

- Докторську школу було створено в 2008 році. Тоді ми й створили експериментальні PhD-програми на основі чинних аспірантських програм – пострадянських, традиційних. Ці програми на сьогодні залишаються, хоча поступово заміщаються у розкладі новими, реформованими.

Це дійсно експериментальні PhD-програми, вони міждисциплінарні, і цей експеримент дав нам великий досвід.

Одна з найбільших наших інституційних проблем – це відсутність у законодавстві можливості відкрито створити міждисциплінарну програму. Це можна робити шляхом створення спеціалізацій, але на сьогодні в Україні закріплена «дисциплінарна матриця», і я вважаю це одним з недоліків освітньої реформи.

Скажімо, ми мали програму, яка називається «філософія і література». Ліцензувати програму з такою назвою неможливо, можна ліцензувати або філософію, або філологію. А далі вже на рівні університету можна створити в рамках філології, наприклад, спеціалізацію «Філософія і література», або в рамках спеціалізації «Філософія» зробити аналогічну. Але формально це будуть аспіранти різних спеціальностей. Тобто, об'єднати їх в один колектив спеціальними зусиллями можна, але відкрито ліцензувати інноваційну програму, наприклад, «суспільні трансформації», яка у нас була, або «масові комунікації», або «біорізноманіття» – неможливо в межах чинного законодавства. Тому ми ліцензували традиційні спеціальності, а ці програми існують в рамках інших. Наприклад, «біорізноманіття» - в рамках спеціальності «біологія». Але ж це зовсім інше, ніж якби ми могли ліцензувати цю спеціальність якось інакше! Це така формальна проблема, яку необхідно вирішити на законодавчому – підкреслюю – рівні.

- Якої підтримки потребує зараз Докторська школа?

- Передусім, необхідно створити систему грантової підтримки досліджень самих аспірантів. Адже держава на сьогодні дає кошти лише на наукове керівництво і невелику стипендію для аспіранта (біля 3800 грн.). Тому, переважно, вони змушені працювати додатково. Тобто, перше завдання – підтримати їхні індивідуальні дослідницькі проекти грантами.

Більше того, є проблема у природничих спеціальностей, яким потрібні доволі дорогі реагенти, обладнання і кошти на забезпечення самого дослідження.

Існує також проблема забезпечення участі докторантів у міжнародних конференціях, також недешева. Плюс обов’язкові для дослідників публікації у міжнародних реферованих виданнях, які також подекуди потребують плати за рецензування або за публікацію. Навіть у гуманітарних спеціальностей, скажімо, у царині історичних досліджень – потрібні відрядження в межах Україні для відвідання різних архівів; для поїздок у ближнє зарубіжжя Росія Білорусь), де, в силу історичних обставин, можуть зберігатися документи, артефакти, які стосуються української історії, наприклад. Як аспірант мусить забезпечувати ці поїздки? Держава дає деякі кошти на такі відрядження, але вони зовсім недостатні…

Тобто, перша сфера – це підтримка процесу дослідження, підтримка намагань молодих дослідників виконувати дослідження і забезпечення різних потреб, з цим пов’язаних.

Другий напрямок – це урізноманітнення, збагачення самого змісту навчання. Скажімо, ми би хотіли залучати якихось гостьових професорів. Чи ми би хотіли створювати складнішу програму з ширшою можливістю вибирати курси, створювати літні школи. Тобто, друга потреба – це забезпечення більшої кількості курсів, ніж це забезпечує держава.

До речі, зараз досі не з’ясовано, яку саме кількість курсів держава буде підтримувати, є деякі припущення, розмови, але чітких вказівок щодо того, яку кількість кредитів держава буде підтримувати чи підтримала вже в державному замовленні,- тут немає ясності. Це створює проблеми для планування навчального навантаження. Плюс треба враховувати, що аспірантські курси трудомісткі у виконанні, вони потребують більше уваги викладача до студента, більший обсяг перевірки знань. Тому я думаю про те, що потрібна програма якихось додаткових грантів для викладачів, які розробляють якісь унікальні інноваційні курси, оскільки це теж дуже важлива складова підготовки.

Нарешті, щоб запрошувати для викладання людей з якимись унікальними професійними навичками (те, що називається transferable skills), наприклад, консультантів з проектного менеджменту, чи наукового інтерпартнерства, чи впровадження наукових розробок у бізнес-середовищі – на це, так само, потрібні додаткові кошти.

- Які напрямки зараз найбільше потребують фінансової підтримки?

- Передусім, природничі дисципліни. Тому що хімічне, біологічне дослідження потребує реагентів, лабораторій, устаткування. Подекуди, навіть якщо у нас є міжінституційна аспірантура з багатьма інститутами НАНУ і ми маємо доступ до їхньої дослідницької бази, все одно, потрібні кошти на реагенти. Тобто кошти, які б аспірант мав у своєму індивідуальному гранті, які б могли покрити витрати на матеріали, що використовуються в дослідженні. Те саме стосується біології, біотехнології і т.д.

З іншого боку, наші аспіранти-гуманітарії також потребують підтримки. Гуманітарне дослідження може бути виконане з книжкою і комп’ютером, але питання в тому, якими книжками користуватися, чи є доступ до якоїсь сучаснішої літератури, баз даних, тощо. Тому гуманітарне дослідження також потребує підтримки. Наша Наукова бібліотека, хоч і одна з кращих в Україні, все ж таки, не найкраща в світі.

Тому, думаю, що всі види досліджень потребують підтримки. У всіх є витрати, які виходять за межі стипендій. Скажімо, соціологи, або журналісти, або економісти потребують придбання даних, або спеціальних програм, які можуть їм надати доступ до обробки цих даних. Так само різного роду опитування, навіть пілотні, - це теж все потребує коштів.

- Які переваги навчання в Докторській школі в Києво-Могилянській академії?

- Найперша перевага, особливо, якщо говорити про природничі спеціальності, - це наші унікальні міжінституційні аспірантури. Тому що, вступаючи до могилянської Докторської школи, аспіранти можуть співпрацювати, наприклад, у випадку зі спеціальністю «хімія» – з 10-ма інститутами НАНУ. У випадку з спеціальністю «біологія» – з 4-ма різними інституціями. Це, насправді, унікальна можливість. Тобто, вступаючи до нас на хімію можна вибрати 12 різних спеціалізацій і працювати в кращих академічних інститутах держави у цьому напрямку.

Крім того, ми дуже багато уваги приділяємо самому навчанню, курсам, і мені здається, що наша підготовка загальних навичок (англійська мова, тощо), відповідає європейським тенденціям. Принаймні, ми намагаємося, щоб так було. Можливо не завжди це вдається повною мірою, але ми намагаємося це робити.

Не в кожному університеті приділяють також стільки уваги загальним дослідницьким навичкам, як в НаУКМА. Я маю на увазі, навичкам роботи з літературою, інформаційний менеджмент, тощо. Інша справа, що аспіранти не завжди готові повноцінно ці курси засвоїти. Але ми, принаймні, робимо такі спроби. Тобто, наша навчальна програма унікальна тим, що дає можливість дійсно здобути ці навички, а не просто декларувати їх наявність.

Ну і звичайно, наша Наукова бібліотека, наші наукові програми, наші групи науковців дуже потужні. Наукові групи – це серйозні, авторитетні, відомі науковці, професори, які ведуть дослідницькі проекти у певних напрямках. Скажімо, ми знаємо про зусилля кафедри філософії й релігієзнавства та кафедри історії з дослідження історії Києво-Могилянської академії. Ми знаємо про проекти, які веде наша кафедра фінансів – маю на увазі, сферу математичного моделювання.

У нас є унікальні фахівці з права, з філології… Тобто, фактично з усіх напрямів, що є в аспірантурі, є серйозні дослідники, до яких можна прийти вчитися, провадити своє унікальне дослідження. Якщо людина хоче, справді шукає можливість навчатися і бути науковцем, то кожна спеціальність ці можливості дає. Ми весь час намагаємося запроваджувати ті елементи навчання і підготовки, які притаманні університетам Європи.

Завдяки структурі навчального плану наші аспіранти, якщо вони цього хочуть, можуть отримати найновішу, найактуальнішу інформацію і дійсно хорошу підготовку з академічної англійської мови, інформаційної грамотності тощо.

Підтримка Докторскої школи - це один зі стратегічних проектів, на які Могилянка залучає партнерів для підтримки. Ви вже зараз можете долучитися до розвитку сучасної моделі виховання молодих українських науковців.

Більше інформації, як підтримати - за посиланням.