Під сонячним годинником — вечір пам’яті Володимира Панченка

Деталі

Дата публікації: Середа, 06 листопада 2024, 17:13

Надвечір 17 жовтня 2024 року в приміщенні Музею Національного університету «Києво-Могилянська академія» зібралося поважне товариство, об’єднане великою і щирою повагою до Володимира Євгеновича Панченка, який 2 вересня міг би відзначити свій сімдесятилітній ювілей, але, на жаль, 14 жовтня ми згадуємо уже п’ятиліття його відходу в інші світи.

На цьому камерному вечорі всі присутні долучилися до творення пам’яті про одного із засновників відродженої Могилянки, колишнього її віцепрезидента, професора кафедри літературознавства, вченого і літературного критика, політика і громадського діяча, популяризатора української культури.

Захід був ініційований Віктором Шишкіним, соратником Володимира Євгеновича Панченка по громадсько-політичній діяльності ще від часів славнозвісного суспільно-політичного руху «Перевесло» в місті Кропивницький наприкінці 1980-х років і спільній роботі у Верховній Раді України першого скликання (1990-1994) в складі опозиційної до комуністичної більшості депутатської групи «Народна рада». Варто також нагадати, що Віктор Шишкін був першим генеральним прокурором незалежної України (1991-1993) і депутатом кількох наступних скликань Верховної Ради України.

Звернення Віктора Шишкіна до віцепрезидентки з науково-навчальних студій Ольги Полюхович щодо проведення вечора пам’яті Володимира Панченка «зустрілося» з подібним наміром від адміністрації НаУКМА та кафедри літературознавства імені Володимира Моренця, професором якої В.Є. Панченко офіційно був упродовж 2001–2014 рр., а фактично — до 2015, бо останній рік викладав на громадських засадах (уже дуже не хотіли ми його відпускати). Але й останні роки життя Володимир Євгенович перебував із кафедрою в «родинних» зв’язках, ми раділи його творчим планам, дослідницькому азарту, новим науковим знахідкам. Він мріяв, виходячи на пенсію ще молодою й енергійною людиною, про внутрішню свободу і творчість без меж, але, на жаль, не так склалося, як хотілося, бо постійна тривога за долю Україну та за життя рідного сина, який чесно пішов боронити країну ще в 2014 році, не давала вповні реалізуватися його планам, а можливо і пришвидшила прихід тієї підступної хвороби.

У листі з лікарні до своїх читачів, які 2 вересня 2019 року зберуться в день його 65-річчя в київській «книгарні Є» на презентацію доповненого видання «Сонячного годинника», він напише, що в його «голові стільки планів, що, їй Богу, хворіти не варто. Краще просто втішатися кожним днем, що його нам дарує Всевишній». А далі в тексті було прощання: «У мене було достатньо часу — цілих 65 років! — щоб пересвідчитися: жити — страшенно цікаво! Ось цього життєвого азарту я й бажаю усім на многая літа».

Про Володимира Панченка, державника і культуртрейгера, барокового книжника і мандрівника, «вічного учня» (любив себе називати «semper tiro») і досвідченого професора, об’єктивного дослідника літератури, яскравого лектора, чутливу й одночасно дуже мужню людину, тепло і щемко згадували почесний президент НаУКМА, друг і старший колега В’ячеслав Брюховецький; президент НаУКМА Сергій Квіт, який теж поділився світлими з нотками гумору й іронії думками про непересічну людину; ініціатор зібрання й уважний читач літературних текстів Володимира Панченка Віктор Шишкін, а також відомий у широких фахових колах юрист, суддя Конституційного Суду України у відставці, могилянець Володимир Козюбра.

Споминами про Панченка-студента, аспіранта, молодого викладача поділилися знані філологи-мовознавці, пов’язані з Володимиром Панченком навчанням в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова: директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко та віцепрезидент з науково-педагогічної роботи (навчальна робота) НаУКМА Василь Ожоган, який працював із Володимиром Євгеновичем і в педагогічному університеті імені В. Винниченка у Кропивницькому. Також слова подяки сказав декан факультету гуманітарних наук Дмитро Мазін, який хоч і не був формально учнем Володимира Євгеновича, але завжди з цікавістю спостерігав за його діяльністю.

Завітали цього вечора давні друзі й колеги, з якими Володимир Панченко мав близькі життєві та професійні позиції. Це літературознавиця Елеонора Соловей-Гончарик, яка, за її словами, завжди відчувала симпатію й підтримку Володимира Євгеновича; директор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг, саме у цьому видавництві побачила світ знакова праця «Повість про Миколу Зерова» — він запросив колег до створення книги спогадів про Володимира Панченка. Свої історії тривалої співпраці розповіла Юлія Олійник, директорка видавництва «Темпора», якому ми вдячні за публікації останніх, уже посмертних, праць Володимира Панченка, як і легендарного вже зараз «Сонячного годинника». Міркування про постать Володимира Панченка, його роль у нашому культурному просторі прозвучали від Романа Веретельника, завідувача кафедри літературознавства імені Володимира Моренця, який і модерував цю зустріч. Актриса Галина Стефанова прочитала звернення до читача іншої прижиттєвої книжки Володимира Панченка «Літературний ландшафт України. ХХ століття» (Ярославів Вал, 2019), де теж уже прочитуються нотки прощання з усім, що тримало його в цьому світі.

Надзвичайно важливим для кафедри літературознавства імені Володимира Моренця було рішення правління Міжнародного Благодійного Фонду відродження Києво-Могилянської Академії, яке оприлюднив його президент В’ячеслав Степанович Брюховецький, про заснування Пропам’ятного іменного Фонду професора Володимира Панченка для заохочення та відзначення науково-педагогічних працівників нашого колективу. Фонд є довічним і передбачає виплату матеріальної (благодійної) допомоги з відсотків ендавменту Фонду, розміщеного як депозит у банках України.

Усі охочі можуть долучитися до поповнення ендавменту. У призначенні необхідно вибрати «Фонд імені професора Володимира Панченка».

Ми всі зібралися 17 жовтня 2024 року, щоб сказати Володимиру Євгеновичу Панченку «ДЯКУЄМО»! Дякуємо, що були, що писали, відкривали, дружили, радили, боролися, іронізували, допомагали тощо. Ми зібралися недалеко від його улюбленого барокового сонячного годинника на території Могилянки, його місця сили й місця нашої пам’яті.

Наталія Пелешенко, ст. викладачка
кафедри літературознавства імені Володимира Моренця