«Школа Наталі Яковенко долучається до творення сьогоднішньої ідентичності українців»

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 23 жовтня 2012, 14:43

Так вважає НПП республіки Польща в Україні Генрик Літвін

У Могилянці завершилася міжнародна наукова конференція на пошану професора Наталі Яковенко.

Привітати ювілярку і поспілкуватися у науковому колі приїхали історики з провідних університетів України, Італії, Канади, Польщі, Росії. Гості конференції поділилися своїми враженнями про зустріч.

Джованна Броджі Беркофф, професор славістики Міланського університету, президент Італійської асоціації українознавчих студій, іноземний член НАН України, почесний професор Києво-Могилянської академії (Італія).

Як на мене, Наталя Яковенко – найясніша голова в Україні. Конференція, яка проводиться на її пошану, дуже цікава, вона дає уявлення про розвиток науки в Україні. Тут панує особлива атмосфера, усі дослідники є великими фахівцями. Пані Наталя створила школу, яка фактично вже має великий вплив на розвиток цілої України. Багато інших дослідницьких інституцій в Україні працюють більш традиційно, вони не вміють відкритися світу (наприклад, через незнання мов) і це велика проблема. В Києво-Могилянській академії можна вільно спілкуватися англійською. Тут надзвичайно цікаві студенти, вони ставлять питання, шукають відповіді, вони жваві, надзвичайно активні, хочуть багато знати, володіють мовами, подорожують, отримують стипендії за кордоном. В Італії хороших студентів дуже мало, це еліта. І, що прикро, часом їм бракує самостійності та відповідальності, на відміну від українських колег вони часто залишаються дітьми до тридцяти років.

Зараз науковцям всюди важко: проходять скорочення, закривають кафедри, інституції, попри це ми йдемо далі, працюємо і колись отримаємо плоди. Україна зараз активно розвивається, це вже помітно, треба просто працювати далі, бо саме праця створює культуру, свідомість, впевненість у собі. Людей зараз найбільше цікавить українська економіка, соціальна політика, суспільна взаємодія. Людей загалом зараз більше цікавить сучасність, а не минуле. За часів комунізму сучасність була очевидною, між Сходом і Заходом все було ясно. Нас цікавило те, що було раніше, а не сучасність, а тепер людей цікавить те, що є зараз, що відбувається і що буде відбуватися.

Наталя Пилип`юк, літературознавець, історик, професор Альбертського університету (Канада).

Конференція на пошану Наталі Яковенко – надзвичайно гарне свято. Я дуже зворушена тим, як вітали пані Наталю, бо це є ознакою того, скільки вона досягла і скільки людей зуміла згуртувати навколо себе. Це є знаком великого вченого. Для мене особисто це дуже позитивна подія, бо я мала нагоду почути доповіді з тем, якими не займаюся, наприклад, питання різних станів, соціальні питання. Після своєї доповіді довідалася, що рукопис, який, згідно з однією дослідницею, був втрачений, насправді доступний. Це велика і приємна несподіванка для мене як дослідника і стимул до подальшої праці. Сучасна українська культура на багатьох рівнях безумовно є європейською, але не до тієї міри, якої вона могла б досягти. Україна відрізняється від Західної Європи тим, що не має державних діячів, які б пропагували її культуру в світі. Виглядає так, що немає державної, національної еліти, зацікавленої в тому, щоб пропагувати українську культуру іншим народам. В цьому сенсі українська культура ще не є європейською. Я не знаю жодної країни, де можновладці абсолютно не цікавилися цією проблемою. Україні бракує людей, які б турбувалася станом культури і поширенням цієї культури на Заході. Українська культура, наука, освіта існує не тільки для українців. Ними повинні користуватися інші народи.

Генрик Літвін, Надзвичайний та Повноважний посол республіки Польща в Україні, PhD.

Мені було дуже приємно взяти участь у конференції на пошану професора Наталі Яковенко. Я вважаю її досягнення дуже важливими. Це повернення до глибокого аналізу джерел, які були відомі, але спеціально не досліджувалися, наприклад, великої колекції Гродських книг Волинського воєводства. Фактично, серйозне дослідження цього матеріалу почалося зі школи професора Яковенко.

Мої наукові інтереси тотожні тому періоду, яким займається Наталя Миколаївна. Теми, які розглядалися на конференції, важливі для українсько-польського діалогу, тому що ми говоримо про часи, коли предки поляків і предки українців жили в одній державі і якось співіснували. Ми разом досліджуємо той період. Не можна зрозуміти багатьох фактів з історії українських земель, якщо не дослідити історію інших земель, які входили до складу Речі Посполитої. Не можна також зрозуміти Речі Посполитої без знань про українські землі.

Спільними дослідженнями ми додаємо щораз нові знання, нові факти до спільної історії. Чим більше ми будемо знати про ментальність, свідомість людей XVII століття, тим більше будемо знати про себе сьогоднішніх. Це не є так, що немає жодного впливу тих людей, їх ментальності, їх ідентичності на нашу. Школа Наталі Яковенко долучається до творення сьогоднішньої ідентичності українців, додає до їх знань про історію нові факти. Наприклад, факти про українську шляхту, концепту якої в історичній свідомості українців раніше не було. Я переконаний, що праця кожного історика має велике значення, бо, з одного боку, пояснює нам нашу ідентичність, самосвідомість, з іншого боку, праця ретельних істориків не дозволяє маніпулювати нами іншим, які б хотіли не пізнати історію, а тільки використати її.

Маргарита Корзо, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту філософії РАН (Росія).

Наталя Миколаївна має особливу рису – притягувати до себе різних людей. Вона не тільки архіцікава як вчений, вона також цікава як центр тяжіння в індивідуальному сенсі, як непересічна особистість. Вона також цікава в сенсі тематичному, в тому, що може подавати нові ідеї, продукувати їх своїми зауваженнями, репліками. Ось такі «центри» – це найцінніше, як на мене, для науковця. На цій конференції є іноземні гості (серед них і я), які не належать до школи професора Яковенко, але для нас вона надзвичайно важлива. Її творче організуюче начало – це те, чого часто не вистачає, тому ми їдемо до Києва, до Києво-Могилянської академії. З кожної без винятку доповіді на конференції можна було щось взяти для себе.

Людина, яка не знає історії, не має коренів. На маючи минулого, на пустому місці не можна будувати майбутнє. Не засвоївши свій особистий досвід, не усвідомивши його, люди будуть до кінця життя робити помилки. Суспільство, яке не осмислило свій досвід, своє минуле, приречене на безкінечне повторення своїх помилок. Історія ж робить нас мудрішими.

Прес-центр НаУКМА