3 грудня виповнюється 290 років із дня народження найвидатнішої постаті у культурному й літературному житті України XVIII століття

Деталі

Дата публікації: Понеділок, 03 грудня 2012, 12:13

Філософа, просвітителя, педагога, музиканта, знавця античності та середньовіччя, письменника – Григорія Савича Сковороди

Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку (тепер смт., райцентр Полтавської обл.) у родині малоземельного козака Сави Сковороди і його дружини Пелагеї, що походила, на думку дослідників, з давнього козацького роду Шенгереїв. Ще змалку він виявляв схильність до "богочтенія", любов до музики і наук; грав на сопілці, співав у церкві на кліросі "приємним голосом".

Здобувши початкову освіту в місцевій парафіяльній школі, у 1734 р. Сковорода вступив до нижчого граматичного класу Києво-Могилянської академії – фари. Крокуючи щаблями академічної освіти, він дійшов до філософського класу, але у грудні 1742 р. був змушений перервати навчання: одного з найкращих співаків академічного хору, його було відібрано до нової придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни. Перебування у складі петербурзької капели сприяло розквіту не лише вокального, а й композиторського таланту Сковороди, який уславив своє ім’я низкою духовних піснеспівів і навіть отримав чин «придворного уставника» (регента). Однак придворне життя з його нескінченними святкуваннями, розкошами, пригодами та інтригами не приносило задоволення аскетично налаштованому юнакові. Тож не дивно, що, потрапивши наприкінці літа 1744 р. до Києва у складі почту імператриці, він звільнився від придворної служби й повернувся до філософського класу КМА.

Не завершивши навчання, у серпні 1745 р. Сковорода вирушив церковним регентом у складі місії полковника Гавриїла Вишневського до угорського міста Токай. Супроводжуючи Вишневського у його частих поїздках, він відвідав різні куточки Австрійської імперії, – зокрема, Прессбург (Братиславу, тодішню столицю Угорського королівства), Відень (столицю імперії), Оффен (Будапешт). Нові враження і знайомство із багатьма тогочасними інтелектуалами значно збагатили його знання і кругозір.

Повернувшись з-за кордону в жовтні 1750 р., нетривалий час Сковорода працював викладачем піїтики у Переяславському колегіумі: за нетрадиційний підхід до викладання вже за рік його було звільнено з посади. Восени 1751 р. він знову повернувся до КМА, де продовжив навчання у класі богослов’я. Щоправда, повного циклу академічного навчання він, як і більшість тогочасних студентів КМА, так і не закінчив. За рекомендацією митрополита Київського Тимофія Щербацького, Сковорода отримав посаду вихователя в родині поміщика Степана Томари, що мешкала у с. Каврай неподалік від Переяслава (тепер с. Коврай Золотоніського району Черкасської, обл.). У 1753–1759 рр. (з невеликою перервою) Сковорода навчав старшого сина Томари Василя різним наукам, а вільний час віддавав літературній творчості. Саме у Кавраї було написано чимало поезій, що згодом увійшли до славетного циклу «Сад божественних пісень», у тому числі, найвідоміші з них – «Всякому городу нрав и права…», «De libertat» та ін.

У серпні 1759 р. на запрошення єпископа Бєлгородського Йоасафа Миткевича Сковорода обійняв посаду викладача піїтики, а згодом – грецької мови у Харківському колегіумі, де працював із перервами до 1769 р. Однією з найважливіших подій у житті Сковороди харківського періоду була зустріч із студентом Михайлом Ковалинським (1737–1807), який став його найближчим другом і учнем, а згодом – першим біографом і видавцем творів.

Навесні 1769 р. Сковорода залишає викладацьку кар’єру й обирає життя мандрівного філософа, «старчика». Географія сковородинських мандрів – переважно містечка і села Слобожанщини. Місця зупинок – православні монастирі (Курязький, Охтирський, Сумський, Святогорський, Києво-Китаївська пустинь та ін.) та маєтки заможних шляхтичів (Земборських, Каразіних, Квіток, Ковалевських, Сошальських та ін.). Слава мудрого дивака супроводжувала його скрізь, де б він не подорожував.

Дозвілля й відчуття внутрішньої свободи стають потужними стимулами філософської та літературної творчості Сковороди. Влітку 1769 р. він пише свій перший філософський діалог «Наркісс. Разглагол о том: узнай себе». Того ж року написані діалог «Симфоніа, наречення Книга Асхань…» та перші 15 байок циклу «Басни Харьковскія». Особливо плідними стають 1771-1772 рр., на які припадає чверть усього корпусу творів Сковороди. Саме у цей час створено шість філософських діалогів: «Беседа 1-я, нареченная Observatorium (Сіон)», «Беседа 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски — Сіон)», «Діалог, или разглагол о древнем мір?», «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Кольцо», «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира». У 1774 р. Сковорода пише ще 15 езопівських байок і укладає збірку «Басни Харьковскія». Під час наступних мандрів з’являються й інші його філософські трактати та діалоги – «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сиречь Икона Алківіадская (Израилскій змій)» (1775—1776), «Книжечка о чтеніи священн[аго] писанія, нареченна Жена Лотова» (1780), «Беседа, нареченная двое…» (1781), «Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим» (1783), «Пря бесу со Варсавою» (1783), «Діалог. Имя ему — Потоп зміин», притчі «Благодарный Еродій» та «Убогій Жайворонок» (обидві – 1787), численні переклади і листи.

Свій останній притулок мандрівний філософ знайшов у селі Пан-Іванівка (тепер – с. Сковородинівка Золочівського району Харківської обл.) – у маєтку колишнього харківського губернатора Андрія Ковалевського. 9 листопада 1794 р. його не стало. Згідно із заповітом, Сковороду поховали біля гаю, а на його могилі зробили надпис: «Мір ловил меня, но не поймал».

Постать Сковороди є уособленням рідкісного збігу слова і діла, природного і нерозривного зв’язку вчення і життя. Обраний ним спосіб життя мандрівного любомудра, зосередженого на своєму духовному житті та творчості й внутрішньо вільному від спокус і уявних принад «видимого світу», цілковито відповідає його переконанню: «Щастіе твое и мир твой, и рай твой, и бог твой внутрь тебе есть». Життєвий шлях Сковороди є логічним і послідовним втіленням філософського (й водночас життєвого) кредо мислителя: «Пізнай себе».

Філософія Сковороди має виразну людиноцентричну, етико-гуманістичну спрямованість і відповідає поняттю любомудрія, як одвічного пошуку істини й водночас відповідного істині способу життя, який дає людині відчуття щастя. У його концепціях пізнання як самопізнання й серця як осердя внутрішнього життя людини, двох натур і трьох світів, «сродної» праці, щастя увиразнено образ філософа-мораліста і проповідника, який утверджує духовно-споглядальний спосіб життя і розуміння буття як сфери моральної дії.

Дослідники творчості Григорія Сковороди пов’язують його вчення з найрозмаїтiшими філософськими традиціями – античною, християнською, містичною, просвітницькою тощо. Доволі промовистими у цьому сенсі є характеристики Сковороди, як «українського Сократа», «українського Жан-Жака Русо», «українського Францизска Асизького» та ін. Перелік імен i вчень, із якими можна зiставляти окремі ідеї фiлософiї Сковороди, насамперед, засвідчує його органічну належність до загальноєвропейської фiлософськоi традиції.

Разом із тим постать Сковороди є своєрідним символом української культури і одним із яскравих зразків українського літературного бароко. Творчість мислителя відіграла визначну роль у становленні та розвиткові філософської думки на східнослов’янських теренах. Попри те, що філософія Сковороди не має виразного соціального спрямування, вона містить потужний потенціал оновлення суспільного життя через дотримання його членами моральних настанов, усвідомлення ними внутрішньої свободи й почуття людської гідності, утвердження пріоритету духовних цінностей і розумного самообмеження кожного заради гармонійного людського співіснування. Цим вимірюється її актуальність і не лише теоретичне, а й практичне значення.

Григорій Сковорода – один із найшанованіших у сучасній Україні діячів української культури. Його ім’ям названо село Сковородинівку Золочівського району на Харківщині; вулиці у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах; Інститут філософії НАН України, Харківський педагогічний інститут та Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет, Лохвицький краєзнавчий музей. Його життю і творчості присвячені Національний літературно-меморіальний музей у Сковородинівці та Меморіальний музей у Переяславі. Видаються та перевидаються твори мислителя і дослідження, присвячені його спадщині; проводяться наукові конференції і семінари тощо. Творчість Сковороди вивчають у школах і вишах. Зрештою, популярність імені Сковороди значно зросла відтоді, як у 2006 р. Національний банк України випустив банкноту (номіналом 500 гривень) із його зображенням. За результатами всеукраїнського голосування в рамках телевізійного проекту «Великі українці», реалізованого в 2007-2008 рр., ім’я Григорія Сковороди ввійшло до першої десятки (8-ме місце).