ВОЛОДИМИР ПАНІОТТО: «СТАВИТИ ЕКСПЕРИМЕНТИ НА СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ – МЕТОД, НЕ ГІДНИЙ ГУМАНІСТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА»

Деталі

Дата публікації: Вівторок, 11 червня 2013, 18:53

Відомий вчений, професор НаУКМА, розповідає про стан соціального моделювання в Україні

- Як розвивався напрям соціального моделювання в Україні?

- Багато в чому моделювання в соціології завдячує Миколі Амосову, який був не тільки видатним хірургом, але й фахівцем з кібернетики. В Києві у 1962 р. був створений Інститут кібернетики під керівництвом В. М. Глушкова, а в ньому – відділ біокібернетики під керівництвом М.Амосова. У відділі було дві групи: одна група займалася роботехнікою, інша – соціологією. Амосов організував семінар з моделювання в соціології, в якому десь з 1968-го року я приймав участь, коли ще був студентом-математиком університету ім. Шевченка. Після закінчення університету я працював в Академії наук, у відділі соціології Інституту філософії АН УРСР, яким керував В.Ф.Чорноволенко. Він сприяв розвитку цього напрямку, пошуку тих, кого цікавили математичні методи в соціології. Врешті-решт з його допомогою у 1987 р. мені вдалося створити сектор моделювання соціальних процесів. Як показав досвід участі у міжнародних конференціях, це було організовано на пристойному рівні. На той час соціальне моделювання за кордоном тільки починалось. Ми почали активно розробляти моделі, вихідними показниками яких були задоволеність життям та місце гуманізму у структурі цінностей людини. Я вважаю, що самі ці фактори дають сенс моделювати соціальні процеси, оскільки люди навіть у складних умовах, але за підтримки оточення, відчувають себе щасливішими, ніж при вищому рівні задоволення, однак без розуміння людьми і без бачення сенсу у житті. У 1991 році сектор соціального моделювання закрили, що було пов'язано з політичними перипетіями, зокрема серпневим путчем. До цієї події в нашому Інституті працювало близько 90 людей, а після неї їхня кількість зросла до 230, оскільки закрили ЦК Компартії України, і директор Інституту Юрій Пахомов узяв до себе 140 колишніх працівників ЦК. Тоді відділ моделювання соціальних процесів закрили, аргументуючи це тим, що моделювання – це занадто дрібні проблеми, якими у такий час не потрібно займатись. Так пояснив цю ситуацію тодішній керівник інституту Ю. Пахомов, який, до речі, зараз є директором Інституту економіки. Це стало одним із стимулів відкрити Київський міжнародний інститут соціології – КМІС.

- У діяльності КМІС соціальне моделювання стало пріоритетом?

- У КМІС ми успішно займались соціальним моделюванням впродовж двох років після його відкриття. Потім змінилась економічна ситуація і виявилось, що ми не можемо вкладати у цю справу багато грошей. Хоча КМІС, мабуть, є найбільш науковим серед комерційних центрів – ми все ж таки вкладаємо деякі гроші в наукові дослідження і видаємо книжки. Однією з них є книга "Соціальна структура і особистість" Мелвіна Кона, з яким ми 15 років проводили спільні дослідження і досі підтримуємо зв’язки. У цій праці ми порівнювали соціальну структуру та особистість в Україні, Польщі, Сполучених Штатах, Японії. Ми оплачуємо дві стипендії кращим магістрам соціології НаУКМА, фінансуємо журнал соціологічних досліджень, участь у міжнародних конференціях тощо. Професор Валерій Хмелько пропонував обмежитися 4 комерційними дослідженнями на рік, але це нам не вдалося - в умовах конкуренції діє принцип велосипеду: ти маєш крутити весь час педалі, бо інакше впадеш. Тому ґрунтовно займатись соціальним моделюванням як науковим напрямом ми, на жаль, не змогли. Склалася така ситуація, що ми можемо зібрати будь-яку інформацію для моделі, але створювати її не маємо часу. КМІС перетворився на фабрику виробництва інформації: виконуємо 100-110 проектів на рік, а достатньо часу на їхнє осмислення практично не маємо.

- Як у НаУКМА виник курс «Моделювання соціальних процесів» і яка його мета?

- Кажуть, якщо хтось щось вміє робити – він це робить, якщо ж не може, – навчає інших. Оскільки я не зміг займатись моделюванням безпосередньо, – вчу інших, тих, хто зможе це зробити. Вирішив викладати такий курс студентам, чим і займаюся вже 10 років. Намагаюся шукати людей, які мають бажання займатися соціальним моделюванням. У своєму курсі я вибрав деякі напрями, що здаються мені перспективними або мають вагу з погляду історії. Наприклад, одна з лекцій курсу присвячена моделям Миколи Амосова та ідеям американського вченого Джея Форестера. Не можна оминути також і теорію професора НаУКМА Валерія Хмелька – це єдина, мабуть, у колишньому Радянському Союзі глобальна соціальна теорія про зміни в суспільстві, яка актуальна і сьогодні.

Мої дослідження у напрямку соціального моделювання продовжують двоє моїх аспірантів – Антон Грушецький, з яким я робив цю доповідь і Ірина Вєнгріна. На жаль, в українських університетах ніхто не викладає моделювання соціальних процесів. Більш того, мене запрошували читати лекції у Вищій школі економіки в Росії, і там мені сказали, що і в Російських ВНЗ подібних дисциплін немає. Існують, наприклад, курси, пов’язані з моделюванням для економістів, однак головна особливість цих дисциплін полягає в тому, що вони розглядають соціальні фактори не як кінцеві, а як те, що впливає на економічні фактори. Типовий приклад – оцінка соціальної ефективності автоматизованої системи управління охороною здоров'я, що колись запроваджувалась в Україні. Вона розраховувалась таким чином: якщо люди почнуть менше хворіти, то будуть більше працювати. Економія за рахунок зменшення втрат через хвороби, що розраховувалась у грошовому еквіваленті, і була соціальною ефективністю, хоча насправді це економічна ефективність, яка досягається завдяки соціальним факторам. Здоров’я – це самоцінність, а не засіб досягнення економічних успіхів. У В. Хмелька була цікава ідея: ввести поняття, яке мало б таке ж значення, як гроші для економіки, але було б соціальним. Таким еквівалентом мав стати час життя, зокрема час повноцінного життя, яке приносить задоволення людині. Якщо людина хворіє, то життя стає неповноцінним, тому рік такого життя зараховується не як рік, а, скажімо, як 8 місяців (в залежності від того, яка це хвороба). У своїх щорічних звітах ООН використовує такий показник як «індекс людського розвитку». Для нього беруть оцінки багатьох різних підсистем, він враховує рівень освіти, здоров’я тощо. Валерій Хмелько пропонує приблизно таку ж систему і розрахунки, але, на мій погляд, його ідея цікавіша, і вимір є конкретнішим, ніж індекс людського розвитку. Хоча ця ідея досі нереалізована, я маю надію, що ми все ж зможемо втілити її в життя.

- Чому важливо моделювати соціальні процеси?

- Завдання соціологів – відстоювати права людей в технократичних системах і намагатись робити так, щоб вихідними показниками були саме соціальні. Вся термінологія у нас зорієнтована на технократичне суспільство. Наприклад, коли ми говоримо про дефіцит трудових ресурсів, то маємо на увазі, що є станки чи робочі місця, за якими немає людей. А реально є нестача робочих місць, а не дефіцит трудових ресурсів. Тобто зараз головним для нас є робоче місце, і ми з цього погляду розглядаємо, чи достатньо в нас трудових ресурсів чи ні, а їх не вистачає. Це і є технократизм. Моделювання соціальних процесів ставить за мету підвищення гуманізму при створенні сучасних моделей. Власне, досі проводяться експерименти на реальних системах – на людях, групах чи спільнотах, замість того, щоб проводити їх на моделях. Наприклад, заводи, які випускають автомобілі, проводять експерименти на машинах: їх розбивають, дивляться, що відбувається – виготовляють інші, більш безпечні. А соціальні системи існують в єдиному екземплярі, і тому ставити на них експерименти, як зараз часто роблять, – це не гідний гуманістичного суспільства метод. Тому, маємо надію, що розвиток моделювання соціальних процесів допоможе замінити експерименти, які зараз проводять з людьми, на експерименти з моделями.

- Чи розвивається напрям соціального моделювання на Заході?

- На Заході цей напрям продовжує розвиватись: є замовники, є центри, які цим займаються. Їх більше цікавить соціальна ефективність. Наприклад, Світовий банк прийняв постанову про те, що будь-який великий проект повинен включати соціальну оцінку. Для цього спочатку знаходять тих, на кого цей проект матиме вплив і хто ним зацікавиться, потім проводиться дослідження впливу результатів впровадження проекту на всі ці групи. Коли розробляється план реалізації проекту, то він включає також участь громадськості (public participation plan). Без цього реалізація проекту неможлива.

У нас поки що немає вдалих моделей соціального моделювання. Власне, держава мала б бути головним замовником таких досліджень, як було колись, але зараз цей напрямок припинили фінансувати. Колись, ще за радянських часів, був план створення Міжвідомчого центру Інституту історії партії при ЦК Компартії України та Академії наук, науковим керівником якого повинен був стати М. Амосов, а я мав займатись адміністративними функціями. Але цю ідею не вдалося реалізувати, наскільки я знаю, ЦК Компартії України відмовилося від цієї ідеї.

Важливо розуміти, що моделювання радикально змінює методологію дослідження. Експерименти Форестера, Амосова та інших з моделями показало, що деякі вхідні фактори практично не впливають на вихідні, а деякі навпаки – впливають дуже суттєво. Тому Джей Форестер запропонував нову ідеологію – починати не зі збору інформації, а з побудови моделей. Зараз соціологи починають з теорії, з якої випливають деякі гіпотези про зв’язок декількох факторів, потім роблять концептуалізацію цих понять, потім операціоналізацію, а потім дослідження, яке показує, підтверджується гіпотеза чи ні. Однак, таким чином не вивчається система і цілому. Через це М.Амосов, наприклад, казав, що всі книжки з медицини треба покласти в одну велику купу і спалити (чим дуже дратував деяких колег), бо ці книжки вивчають зв’язки між окремими факторами, в той час, коли людину треба вивчати як цілісну систему. Ідеологія моделювання насправді інша: спочатку потрібно створити моделі на основі вже відомих даних. Якщо ж їх немає, експерти оцінюють параметри, потім проводять обчислювальні експерименти у різних варіаціях і шукають, які входи більше впливають на виходи, тобто до яких змінних система найбільш чутлива. Далі соціологічне дослідження має вимірювати саме ці ключові фактори і зв’язки, дослідження вимірює ти фактори, що найбільше впливають на виходи. Результати дослідження ми вкладаємо в модель і перевіряємо, чи така модель працює, чи вона вірно передбачає вихідні фактори. Якщо ж ні – переробляємо її, доки її не можна буде повноцінно використовувати для управління. Отож модель є основою, яка направляє збір даних, вона є динамічною теорією. Теорію ще треба, як кажуть філософи, опредмечувати, а ця модель є вже готовим інструментом для прийняття управлінських рішень. Важливо, що в соціальному моделюванні форма теорії є динамічною.

- Чи будь-який процес можна змоделювати?

- На мій погляд, немає таких процесів, які не можна було б змоделювати. Можливо, деякі процеси не можна досліджувати з етичних міркувань. Обмеження зазвичай конкретні і залежать від самого дослідження – іноді одразу стає зрозуміло, що можна моделювати, а що ні, іноді – це дискусійна проблема. Перевага моделювання у тому, що воно не так відчутно втручається у життя.

- Що потрібно робити для ширшого використання методу соціального моделювання?

-Потрібно пропагувати його, показувати позитивні приклади. Я намагаюся робити для цього усе можливе, існують гранти для цього напрямку. В мене була ідея викладати цей курс не тільки на факультеті соціології, а й на факультеті інформатики, зробити спільну групу зі студентів двох факультетів, щоб соціологи взаємодіяли з інформатиками, це мало б плідні результати. Колись, до речі, я написав книгу для школярів "Зачем социологу математика". У цій книзі було кілька розділів про моделювання та його застосування. Книга вийшла тиражем 34 тис. екземплярів і настільки швидко розійшлася, що я не встиг навіть для себе купити необхідну кількість. Тобто ця тема може бути цікавою для студентів. На жаль, чекати допомоги від Академії наук для розвитку цього напрямку не доводиться – втрачено багато хороших спеціалістів і у соціології взагалі недостатнє фінансування. Держава не фінансує навіть головні міжнародні проекти, які показують місце України серед інших країн – Міжнародне соціальне дослідження (ISSP) та Європейське соціальне дослідження, Інститут соціології НАН України шукає гроші в різних фондах. Наприклад, двічі ми проводили дослідження ISSP разом з колегами з Інституту соціології НАН України, знайшли гроші для цього, але вже декілька років не можемо знайти гроші для продовження цих робіт, Україна «випала» з міжнародного проекту. Тому більше надій покладаємо на міжнародні фонди і співробітництво з фахівцями інших галузей знань (економістами, математиками, кібернетиками тощо).